Українські народні казки для дітей 3-4 роки для читання на ніч

Ми й самі не помічаємо те, як наші діти зростають на казках. На добрих давніх історіях де добро перемагає зло, де на головного героя завжди чекає захоплива подорож. На тих самих українських народних казках та народних приповідках, які колись лунали з вуст наших прабабусь, бабусь, мам, і от уже ми покоління меленіалів та зумерів, у яких у вихованні дітей має бути “все по поличках” і тільки за Монтессорі, самі не помічаємо, як повертаємось до цих незамислуватих, але таких важливих історій. 

Тому тут, ви знайдете добре відомі вам, але й досі актуальні казки для дітей 3-4 років та сучасні авторські історії, які однозначно сподобаються вашій малечі.

Які казки підходять дітям 3-4 років

Діти на те й діти, щоб поступово вчитись чомусь новому. Сьогодні вони можуть не розуміти, що таке емоції, почуття чи дружба. І наше завдання, як дорослих – навчити та виховати дитину, показати їй прості цінності та познайомити з людськими почуттями. У віці 3-4 років казки – просто найкращий спосіб це зробити: познайомити дитину з добром і злом, дружбою, взаємодопомогою, сміливістю та чесністю. І це не тільки наша думка, а й твердження багатьох дитячих психологів, які сходяться на тому, що будь-які теми, маленьким дітям найкраще пояснювати через яскраві образи. Але от, які казки обрати дітям 3-4 років, давайте розберемось з цим питанням.

Коротка шпаргалка, як обрати казки дітям 3-4 років

Перше, що хочемо вам сказати на рахунок цього, так те, що не варто читати дитині довгі казки з складним сюжетом, ще й вихвалятись цим на мамських форумах. А то, мабуть кожному знайома фраза: “А мій уже у 4 роки Шекспіра англійською слухає”. Так, от – так не треба. Тому, обираючи казки для дітей 3-4 років, керуйтесь наступними правилами:

1. Обирайте казки з коротким та простим сюжетом.
2. Віддайте перевагу казкам, читання яких займає не більше 10 хвилин.
3. Звертайте увагу на казки з простою мовою, навряд чи дитина у 3 роки зрозуміє слово “лайдакуватий”.
4. В пріоритеті для дітей 3-4 років, казки з повчальним змістом, а не просто веселі історії.

А також, класна ідея дозволяти дитині, самостійно обирати казку, орієнтуючись на малюнки.

Короткі казки для дітей 3-4 років

Коротка казка для дітей 3-4 років “Пригоди маленьких совенят”

Одного вечора маленькі совенята Оля і Тимко сиділи на гілці та нудьгували.

– Хочу справжню пригоду! – прошепотів Тимко.

– Я теж! – підхопила Оля.

Раптом із темного лісу долинуло дивне: дзень-дзелень!

Совенята переглянулися й полетіли на звук.

За старим дубом вони побачили маленький золотий дзвіночок. Щойно Оля торкнулася його крильцем, під ногами засвітилися крихітні блакитні вогники.

– Це чарівна стежка! – ахнула вона.

Вогники повели совенят углиб лісу. Вони пролетіли над сонним струмочком, проминули галявину світлячків і нарешті опинилися біля величезного дерева.

У дуплі сидів маленький дракончик.

– Я загубив свою місячну зірочку, – сумно сказав він. – Без неї я не можу повернутися додому.

Совенята вирушили на пошуки. Вони заглянули під листя, облетіли старі пеньки й навіть зазирнули в барсуче лігво.

І раптом Тимко помітив щось блискуче на верхівці сосни.

– Знайшов!

Маленька зірочка заплуталася в павутинці.

Совенята разом визволили її й віддали дракончику.

Той торкнувся зірочки носиком – і над лісом відкрилися тисячі золотих іскор.

– Дякую! А за вашу допомогу я подарую вам одну зірочку.

Відтоді щовечора над дуплом Олі й Тимка світилася маленька золота зірка.

А совенята більше ніколи не нудьгували.

Бо знали: якщо уважно слухати нічний ліс, він неодмінно розповість про нову пригоду.

Казка для малюків “Мамина любов”

У затишному лісі, у дуплі старого дуба, жила маленька білочка Лапка зі своєю мамою.

Одного ранку Лапка вибігла гуляти й побачила, як сонячний промінчик стрибає з гілки на гілку.

– Я піду за ним! – вирішила білочка.

Вона стрибала все далі й далі, поки не помітила, що навколо вже незнайомий ліс. Стало тихо, а між деревами почав підніматися туман.

Лапка злякалася.

– Мамо… – тихенько покликала вона.

І раптом почула знайомий шелест.

– Лапочко!

Мама-білочка швидко прибігла, міцно обійняла донечку й притиснула до себе.

– Я так боялася, що не знайду тебе, – прошепотіла Лапка.

– А я завжди знайду тебе, – усміхнулася мама. – Навіть серед найгустішого лісу.

– Навіть якщо я забіжу дуже далеко?

– Навіть тоді.

– А якщо буде темно?

– Я триматиму тебе за лапку.

– А якщо мені буде страшно?

Мама поцілувала її в маленький носик.

– Тоді я буду поруч, поки страх не зникне.

Лапка притулилася до мами й тихенько сказала:

– Тепер я знаю: де б я не була, мамина любов завжди знає дорогу до мене.

І вони разом повернулися додому, під тепле й затишне дупло.

А за віконцем місяць світив на ліс, ніби теж знав: найнадійніше місце у світі – там, де тебе люблять.

Українські народні казки для дітей 3-4 років

До речі, українські народні казки для дітей 3-4 років уже багато разів переписували, а автори змінювали їх на свій лад. Водночас не обов’язково шукати лише найдавніші й максимально автентичні тексти де козак Мамай чи оповіді за Царя Гороха, з словами, які малюкам можуть бути незрозумілими. Для дітей 3-4 років цілком доречні сучасні адаптації, якщо вони зберігають основний зміст народної казки. До прикладу у українських народних казках для дітей, часто можна зустріти змінені імена героїв, або спрощений сюжет.

Українська народна казка “Ріпка” в обробці Івана Франка 

Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки товаришка – киця Варварка, а в киці вихованка – мишка Сіроманка.

Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.

Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла!

Зразу така, як мишка, була, потім як кулак, потім як буряк, потім як два, а нарешті стала така, як дідова голова.

Тішиться дід, аж не знає, де стати. “Час, – каже, – нашу ріпку рвати”.

Пішов він на город – гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе він бабу Марушку: ‘Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!”

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба дочку Мінку: “Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!”

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку – тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дочка собачку Хвінку: “Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!”

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку – тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе собачка кицю Варварку: “Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!”

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку: “Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!”

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку – як потягли, як потягли, так і покотилися.

Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка – шусть у шпарку.

Українська народна казка для дітей “Колобок”

Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:

– Бабусю! Спекла б ти колобок!

– Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?

– От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.

Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.

А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.

Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:

– Ану заспівай!

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить… Перестріває його вовк:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.

– Ану заспівай!

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

То й від тебе втечу!

Та й побіг… Аж іде ведмідь.

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.

– Ану заспівай!

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

Я від вовка втік,

То й від тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою… Стрічається з лисичкою:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.

– Ану заспівай!

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений,-

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

Я від вовка втік,

Від ведмедя втік,

То й від тебе втечу!

– Ну й пісня ж гарна! – каже лисичка.

От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.

Колобок скочив їй на язик та й почав співати:

Я по засіку метений…

А лисичка – гам його! Та й з’їла!

“Рукавичка” – всім відома казка для дітей 3-4 років

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

– Тут я буду жити!

Коли це жабка плигає та й питає:

– А хто-хто в цій рукавичці?

– Мишка-шкряботушка. А ти хто?

– Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

– А хто-хто в цій рукавичці?

– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

– А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

– Іди!

От уже їх троє.

Коли це біжить лисичка – та до рукавички:

– А хто-хто в цій рукавичці живе?

– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

– Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

– Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик – та й собі до рукавички, питається:

– А хто-хто в цій рукавичці живе?

– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

– Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

– Та вже йди!

Уліз і той. Уже їх п’ятеро.

Де не взявся – біжить кабан.

– Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?

– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

– Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

– Оце лихо! Хто не набреде – та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

– Та вже влізу, пустіть!

– Та що вже з тобою робити, йди!

Вліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь – та й собі до рукавички, реве й питається:

– А хто-хто в цій рукавичці живе?

– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

– Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

– Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

– Та якось будемо.

– Та вже йди, тільки скраєчку! Вліз і ведмідь,  семеро стало.

Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся, нема рукавички. Він тоді назад – шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить – лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: “Гав-гав-гав!”

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички, так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.

“Коза Дереза” – українська народна казка для найменших

Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

– Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

– Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, тільки пила, тільки й їла!

От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина – меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

– Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

– Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

– Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

– Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, тільки пила, тільки й їла!

От дід прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:

– Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

– Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,- вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує – хтось є в хатці. Зайчик і питається:

– А хто, хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,

Тут тобі й смерть.

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:

– Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

– Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

А ведмідь:

– От я його вижену! Побіг до хатки:

– А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,-

Тут тобі й смерть!

Ведмідь і злякався.

– Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

– А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

– Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

А вовк:

– От я його вижену!

– Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.

– Отже, вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

– А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,-

Тут тобі й смерть!

Вовк і злякався.

– Ні,- каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.

Зайчик і знов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається :

– А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

– Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

А лисичка:

– От я його вижену!

– Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав – не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

– Отже, вижену.

Побігла лисичка до хати та:

– А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,-

Тут тобі й смерть!

От лисичка теж злякалась.

– Ні,- каже, зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

– Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

– Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

А рак:

– От я його вижену!

– Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

– Отже, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

– А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,-

Тут тобі й смерть!

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

– А я, рак-неборак,

Як ущипну,- буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.

Казки для дітей 3-4 років читати онлайн

Зараз, необов’язково купувати книги, щоб мати під рукою казки для малюків. Найзручніше – читати казки для дітей 3-4 років онлайн. Якщо обрати для себе саме казки онлайн, то де б ви не знаходились, у вас завжди буде можливість безкоштовно прочитати гарну казку своїй дитині.

Казка для малюків 3-4 роки “Мишенята та золотий колосок”

Жили собі в одній хатинці двоє маленьких мишенят – Круть і Верть. Були вони веселі, непосидючі, любили бігати, стрибати та гратися. А ще жив із ними півник Голосисте Горлечко – працьовитий і дуже старанний.

Одного ранку півник вийшов у поле й побачив на землі золотий колосок.

– Круть! Верть! – покликав він мишенят. – Дивіться, який гарний колосок знайшов!

Мишенята прибігли.

– Треба його обмолотити, – сказав півник. – Хто мені допоможе?

– Не я! – відповів Круть.

– І не я! – швидко додав Верть.

Півник зітхнув.

– Гаразд, тоді я сам.

Він узяв колосок і почав молотити. Довго працював, поки не вибив із колоска все зерно.

– Ну що ж, зерно є. Тепер треба віднести його до млина та змолоти на борошно.

– Хто понесе? – запитав півник.

– Не я! – сказав Круть.

– І не я! – сказав Верть.

Півник знову сам поніс зерно до млина. Там його змололи на біле-біле борошно.

Повернувся півник додому й каже:

– Ось і борошно. Тепер треба замісити тісто.

– Хто допоможе? – запитав він.

– Не я! – відказав Круть.

– Не я! – підхопив Верть.

– Ну добре, – сказав півник. – Я й це зроблю сам.

Замісив він тісто, розкачав його, наліпив пиріжків і поставив їх у піч.

Незабаром по всій хаті поплив такий смачний аромат, що мишенята одразу прибігли з іншої кімнати.

– Ой, які пиріжки! — вигукнув Круть.

– Які рум’яні! – зрадів Верть. – Давай швидше їсти!

А півник подивився на них і запитав:

– А хто колосок знайшов?

– Ти, – тихенько відповів Круть.

– А хто його обмолотив?

– Ти, – сказав Верть.

– А хто зерно до млина носив?

– Ти.

– А хто борошно приніс, тісто замісив і пиріжки спік?

Мишенята опустили очі.

– Теж ти…

Тоді півник сказав:

– Ось бачите, праця нелегка. Хто працює, той і заслужив на нагороду.

Мишенятам стало соромно.

– Пробач нам, Голосисте Горлечко, – сказав Круть. – Ми більше не будемо тільки гратися.

– І я допомагатиму, – пообіцяв Верть.

Півник усміхнувся.

– Ну що ж, тоді сідайте до столу.

Мишенята сіли поруч із півником і разом поласували запашними пиріжками.

Відтоді Круть і Верть уже не тікали від роботи. Вони зрозуміли: якщо хочеш отримати добрий результат, потрібно не лише мріяти й гратися, а й докладати зусиль.

А золотий колосок щороку нагадував їм про це – тихенько шелестів у полі та ніби говорив:

– Хто працює – той і врожай збирає.

Казка “З життя одного кленового листочка”

Кленовий листочок, який боявся осені

На високому клені жив маленький Листочок. Улітку він був зеленим-зеленим і дуже пишався своїм кольором. Та одного ранку прокинувся Листочок і побачив, що навколо стало прохолодно, а його друзі-листочки почали жовтіти. – Що з нами буде? – стривожився він.

– Не бійся, – прошепотів старий Клен. – Осінь прийшла. Тобі час змінити колір і вирушити у подорож.

Але Листочок зовсім не хотів залишати своє дерево.

Невдовзі він став золотаво-жовтим, а потім налетів лагідний вітерець.

– Полетимо! – запросив він.

– Я боюся! – відповів Листочок.

Та вітерець підхопив його так ніжно, що Листочок сам не помітив, як закружляв у повітрі.

Він побачив унизу доріжки, будинки, ставок і маленьку дівчинку, яка захоплено дивилася в небо.

– Який гарний листочок! – вигукнула вона.

Листочок плавно опустився просто їй під ноги.

Дівчинка підняла його й поклала між сторінками своєї улюбленої книжки.

Так, сторінка за сторінкою, розпочалась і нова історія маленького кленового листочка, який боявся осені.

Казки на ніч для дітей 3-4 роки

Притримуємось тієї думки, що казки на ніч для дітей 3-4 років повинні бути з розряду заспокійливих історій, які допоможуть дитині налаштуватись на сон. Радимо обирати короткі, добрі та передбачувані сюжети, без страшних персонажів.

Казка на ніч – “Симфонія чарівного лісу”

Коли на ліс опускалася ніч, він наповнювався дивними звуками. Десь тріщала гілочка, у траві щось шаруділо, а з темного куща долинав тихий стукіт.

Маленький зайчик злякано притискав вушка.

– Чому вночі ліс такий страшний? – прошепотів він.

Та старий місяць усміхнувся йому з неба:

– А ти послухай уважніше. Це не страшні звуки. Це колискова нічного лісу.

Зайчик прислухався.

Тут павучок натягнув між двома гілочками срібну павутинку, а вітер ніжно торкнувся її – дзінь-дзінь.

Там цвіркун сховався в траві й заграв свою маленьку скрипочку – цвір-цвір-цвір.

Сова повільно махнула крилами – ш-ш-ш.

А листочки на деревах зашелестіли, ніби хтось тихенько перегортав сторінки казкової книжки.

Навіть струмочок десь неподалік тихо співав свою пісеньку.

Зайчик усміхнувся.

Він зрозумів: кожен мешканець лісу грає свою ноту. І коли всі звуки збираються разом, виходить найдивовижніша у світі симфонія ночі.

Зайчик згорнувся клубочком під кущиком, заплющив очі й прошепотів:

– Тепер я знаю… нічний ліс не лякає. Він співає.

А вітер ще раз тихенько торкнувся павутинки:

дзінь…

І весь ліс заснув під свою чарівну колискову.

Казка перед сном “Пошуки загубленого сну” 

Одного вечора дівчинка Софійка ніяк не могла заснути.

Вона перевернула подушку на холодний бік, полічила десять зірочок за вікном, обійняла ведмедика – але сну все не було.

– Напевно, мій сон загубився, – засмучено прошепотіла Софійка.

І тут подушка раптом підстрибнула на ліжку.

– Тоді треба його знайти!

– Ти… розмовляєш? – здивувалася дівчинка.

– Лише вночі, – відповіла подушка. – І лише коли комусь дуже потрібен сон.

Софійка взяла її за кутик, наче за лапку, і вони вирушили з кімнати.

Спочатку зайшли на кухню. У холодильнику тихо дрімала морквинка.

– Тут його немає, – прошепотіла подушка.

Потім вони визирнули у вікно. На даху сидів сонний місяць і позіхав.

– Я бачив ваш сон! – сказав він. – Він покотився вниз по срібній доріжці й сховався у старому каштані.

Софійка з подушкою побігли до дерева. Під його листочками справді щось ворушилося.

– Знайшли! – вигукнула Софійка.

Але то був не сон, а маленьке пухнасте хмареня.

– Ваш сон полетів далі, – хихикнуло воно. – Він шукає місце, де йому буде найзатишніше.

Тут подушка раптом позіхнула.

– Софійко… здається, я знаю, де він.

– Де?

– Там, де ти зараз.

Софійка здивовано глянула на подушку. А сон уже тихенько сидів у неї на плечі, загорнувшись у ковдру.

– Я не загубився, – прошепотів він. – Я просто чекав, поки ти перестанеш мене шукати.

Софійка засміялася, повернулася до ліжка й поклала голову на подушку.

За хвилину вона вже спала.

А подушка підморгнула місяцю:

– Знайшли.

І цієї ночі Софійці наснився найдивовижніший сон – про те, як вона разом із подушкою подорожувала по нічному місту й шукала… наступний сон.

Цікава казка на ніч “Раз, два, три – баранчик де ти”

Одного вечора маленький Петрик ніяк не міг заснути.

Він крутився під ковдрою, перевертав подушку то одним боком, то іншим і тихенько зітхав:

– Ну чому сон не приходить?

Мама зайшла до кімнати, погладила Петрика по голові й усміхнулася:

– А ти спробуй порахувати баранчиків. Кажуть, вони дуже люблять приходити до дітей перед сном.

Петрик заплющив очі й прошепотів:

– Раз… два… три… Баранчик, де ти?

І тут просто посеред його кімнати з’явився маленький білий баранчик. Він весело підстрибнув і побіг через зелену галявину.

– Чотири… п’ять… шість…

А потім баранчик добіг до великого куща – і зник.

– Ой! – здивувався Петрик. – А куди він подівся?

Хлопчик почав рахувати спочатку:

– Раз, два, три… Баранчик, де ти?

Баранчик знову вискочив із-за куща, помахав хвостиком і побіг далі.

– Чотири, п’ять, шість, сім…

Та щойно Петрик дійшов до семи, баранчик знову сховався за іншим кущем.

– Ну от! Я знову збився! — засміявся Петрик.

Так повторювалося знову і знову.

Баранчик то ховався за кущем, то визирав із-за дерева, то раптом стрибав у купу м’яких хмаринок. А Петрик щоразу починав рахувати спочатку.

Нарешті хлопчик втомлено позіхнув:

– Раз… два… три…

Баранчик визирнув із-за куща.

– Чотири…

Петрик позіхнув ще раз.

– П’ять…

Баранчик тихенько ліг на траву.

– Шість…

Очі Петрика стали важкими.

– Сім…

Баранчик укрив його пухнастою хмаринкою.

– Вісім…

І Петрик уже майже спав.

– Дев’ять…

Баранчик прошепотів:

– А десять рахувати не обов’язково. Головне – що ти мене знайшов.

Петрик усміхнувся уві сні.

А коли мама зазирнула до кімнати, він уже солодко спав, обіймаючи подушку.

І тільки з-під ковдри було чути зовсім тихеньке:

– Раз… два… три… баранчик, де ти?…

А баранчик десь далеко за чарівним кущем тихо відповів:

– Я тут. Спи, Петрику…

До речі, рекомендуємо звернути увагу на казки з книги видавництва Ранок “Читаємо перед сном” у якій зібрано 30 дійсно цікавих казок, читання яких займе не більше 5 хвилин. Завдяки таким казкам ви можете створити свій власний ритуал засинання, який допоможе дитині завжди почуватись у безпеці.

Казки для дітей 3-4 роки слухати онлайн

Дуже зручна функція для батьків, на яку ви просто могли не звертати увагу: аудіоказки для дітей 3-4 років. Це насправді маст хев в дорозі, коли ви вже не знаєте чим зайняти свою дитину, або ж хочете відгородити її від стороннього шуму. Ми зібрали посилання де можна безкоштовно слухати казки для дітей онлайн, тож зберігайте і користуйтесь:

• Казки для малюків
• Українські народні аудіоказки
• Аудіоказки на ніч:

А для себе, в дорогу, можна зберегти українські народні пісні, які також можна слухати онлайн.

Авторські казки для малюків 3-4 роки

Сьогодні завдяки можливостям штучного інтелекту абсолютно кожен може створити свою авторську казку, навіть з іменем свої дитини. Але наскільки ця казка буде корисною для дитини – це вже інша справа. Тож, якщо вам хочеться чогось більш незвичного, ми б рекомендували звернути увагу на авторські казки для малюків 3-4 років від наших українських авторів.

Іван Франко “Лисичка і Журавель”

Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:

– Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.

Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.

– Призволяйся, не погордуй. Сама варила.

Журавель стук, стук дзьобом – нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:

– Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.

– Спасибі й за те,- пісним голосом промовив Журавель.- А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.

– Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти,- каже Лисичка.

Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.

– Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя,-припрошує Журавель.

Нюхає Лисичка — смачно пахне. Встромляє голову в глечик – не йде голова. Пробує лапкою – не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.

– Вибач, любонько,- каже, випорожнивши глечика,- чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.

Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.

Аудіоказки “Лисичка та журавель”:

Леся Українка “Біда навчить”

Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрішки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти, де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з’їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він з своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:

– Мої зернятка! Я знайшов!

А чужий і собі:

– Мої! коли мої! коли мої!

І почали битися. Та так б’ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір’я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять; та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка з курчатами, квокче та промовляє:

– Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!

– Що ти кажеш? – питають горобці.

– Та то я дякую вам, що ви такі дурні. От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас і птахи були!..

Чужий горобчик розсердився за таку мову.

– Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! – підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався й замислився.

“А правда,- думав він,- краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти”.

Подумав, подумав, та й почав просити курку:

– Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

– Е, ні! – каже курка,- вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі,- он своїх діточок чималенько, поки то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! – та й пішла собі в курник.

Зостався горобчик сам.

– Ну, що робить? Треба кого іншого питати, бо вже я таки не хочу без розуму жити! — і полетів у гай.

Прилетів у гай, коли бачить, сидить зозуля на калині та все: “Ку-ку! ку-ку!” От він до неї:

– Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей; а то курки просив, то вона каже, що в неї й так багато клопоту.

– А я тобі от що скажу,- відповіла зозуля,- як у мене свого клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От, не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! А от, коли хочеш знати, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати.

– Аби ти була жива, а за мене не турбуйся! – відрізав горобець і полетів геть.

Полетів він геть аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. От підлетів горобчик до нього та й каже несміло:

– Пане, навчіть мене розуму. Ви ж такі розумні…

– Що, що, що? – заклекотів бузько,- тікай-но ти, поки живий! Я вашого брата!..

Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху.

Бачить він, сидить на ріллі гава й сумує. От він до неї:

– Дядино, чого ви так зажурились?

– Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

– Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити?

– Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна-розумна, то, може, вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

– Прощавайте, дядино! – сказав горобчик.

– Щасливо!

Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. От він туди,-бачить, справді сидить сова в дуплі, тільки спить. Горобчик до неї:

– Пані! чи ви спите? Пані! пані!

Сова як кинеться, як затріпоче крилами:

– Га? що? хто? – кричить, витріщаючи очі.

Горобчик і собі трошки злякався, а все-таки хоче свого дійти.

– Та се я, горобець…

– Горобець? Який горобець? Не бачу! Чого притирився? І яка вас лиха година по дневі носить? Осе напасть! І вдень не дадуть заснути!..

І сова знов заснула.

Горобчик не посмів її вдруге будити, сів собі на дубі та й почав ждати ночі. Ждав, ждав, аж йому обридло. Коли се, як стало вже добре темніти, прокинулась сова та як заведе: – Гу-у-у!.. Гу-гу-гу-у-у!.. Горобчик аж отерп зо страху: хотів уже втікати, та якось утримався. Вилізла сова з дупла, глянула на горобчика, а очі в неї світять! Страх, та й годі!..

– Ти тут чого? – спитала.

– Та я, вибачайте, моя пані,- ще зранку тут сиджу…

– І чого?

– Та чекаю, поки ви встанете…

– Таж я встала! Ну, чого тобі треба? Чого стримиш?

– Я хотів би вас просити,- вибачайте ласкаво,- чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі…

– Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то я голо-о-дна! – гукнула сова, та як засвітить очима…

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі, десь у гущавину заховавсь та там і проспав аж до самого ранку. Спить горобчик, та так міцно, коли се у нього над головою щось як заскрегоче: “Че-че-че!” Горобчик прокинувся, аж дивиться, сидить на сучку сорока білобока та так скрегоче, аж очі заплющила.

– З ким ви, панянко, так розмовляєте? – спитав її горобець.

– А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! А хоч би й з тобою!

– Та я дуже радий, як зо мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили.

– А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жити та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись; ти ось поговори зо мною, то я тебе навчу, як і без розуму прожити…– і заскреготала сорока, та що далі, то все хутчіш та все дрібніш…

– А бодай тобі заціпило, скреготухо! – крикнув горобчик,- ото глушить! Цур тобі! – та скоріш від неї геть.

Сів собі горобчик на полі та й думає: “Де я того розуму навчуся? Скільки світа злітав, а щось небагато навчився, хіба уже воно так і зостанеться…” Зажурився він, поглядає сумно по полю, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

“Ну, ще в сього поспитаю; се вже востаннє”, подумав горобчик.

– Навчіть мене розуму! – звернувся він просто до крука,- я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

– Розум, молодче, по дорозі не валяється, мовив поважно крук,- не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Полетів горобчик, засмутився. “Що то мені така наука?” – гадає собі; однак більше ні в кого розуму не питав,- обридло вже. Посумував трохи, що мусить без розуму жить, а потім і забув. Почав знов гуляти веселенько. Ні гадки йому.

І не зоглядівся горобчик, як і літечко минуло. Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними, а дедалі й сніжок став перепадати. Біда горобчикові – холод, голод! Вночі де не сяде, спати не може, так холодний вітер і пронизує; вдень їсти нічого, бо все зібрано в клуні, а якщо й знайде, то за сваркою втеряє. От і почав наш горобчик до розуму приходити – годі сваритися! Куди горобці летять, і він за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки, без бійки, то горобці його й не женуть від себе, а перше то й близько не підпускали. Побачив горобчик, як інші пташки в теплих гніздечках сидять, почав він і собі придивлятись, як то гнізда будуються. Почав він пір’ячко до пір’ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати. Так статкує наш горобчик, так дбає! Дедалі всі горобці почали його поважати; куди зберуться на раду, то й його кличуть, так він вславився між ними своїм розумом. Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою, і четверо яєчок в гніздечку лежало. Як виклюнулись гороб’ята, то горобцеві новий клопіт – годувати діточок, та вкривати, та глядіти, та од хижого птаства боронити, не до гуляння було! А вже що господарний був горобець, то було аж сусіди-горобці дивуються: “Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви того розуму навчились?” – питають було його. А він було тільки голівкою кивне. “Біда навчила!” – каже.

Казка в “Біда навчить” в аудіоформаті:

Надія Озерова “Чарівна галявина”

Рано-вранці дівчинка вирушила до лісу по суниці. Ягідки були маленькі-маленькі, мов червоні намистинки. Вона обережно зривала стиглі й складала їх до цеберка. Зробила кілька кроків, підняла листочок, а там заховалися дві сунички: одна вже достигла, а друга ще зеленіла. Дівчинка усміхнулася й залишила її достигати. Та тільки-но вона про це подумала, як сонечко визирнуло з-за хмаринки, а трохи далі, під листочками, заяскравіли нові стиглі ягідки.

– Оце дивина! – здивувалася дівчинка. Та чому ж галявина була чарівною? А тому, що варто було дівчинці залишити під листочком недозрілу ягідку, як неподалік неодмінно знаходилася інша – стигла, запашна й солодка. Здавалося навіть, що чути тихенькі голосочки:

– Ось ми! Нахилися нижче та зірви нас. Ми вже достигли, ми солодкі та корисні!

Відтоді дівчинка вже не поспішала зривати всі ягідки поспіль. Вона знала: зелені ще підростуть, а чарівна галявина неодмінно віддячить за терпіння.

На галявині дзижчали бджоли, гули джмелі, співали пташки, а легенький вітерець колихав трави. Такою живою була та чарівна галявина, що дівчинці зовсім не хотілося йти додому.

Коли цеберко майже наповнилося, вона сказала:

– Ну ось, тепер вистачить. Та тільки зробила кілька кроків, як з-під листочків знову визирнули червоні сунички.

– Дякую тобі, чарівна галявино! Я ще неодмінно прийду! І, усміхаючись, дівчинка вирушила додому.

Минув деякий час, і дівчинка знову прийшла на знайому галявину. Сонце вже припікало дужче, після дощів трава підросла, а сунички стали більшими. Тільки-но вона ступила на галявину, як почула тоненький голосочок:

– Обережніше, дівчинко! Не наступи на наш будиночок!

Опустила вона очі й побачила невеличкий мурашник.

– Ой, пробачте! Я ненароком, – сказала дівчинка й обережно обійшла його. Під листочками вже чекали великі, налиті сонцем суниці.

– Я берегла їх для тебе, – ніби прошепотіла галявина. – Сонечко подарувало їм солодкість, а дощик напоїв чистою водою.

Дівчинка подякувала й почала збирати ягоди. Як і раніше, стиглі вона зривала, а зелені залишала достигати.

Коли настав час повертатися, галявина лагідно мовила:

– Наступного разу візьми ще кошик для листячка. Висушиш його – і взимку матимеш запашний суничний чай.

– Дякую тобі, чарівна галявино, і за ягідки, і за добру пораду. Обов’язково прийду ще!

Довго не випадало дівчинці побувати в лісі. Та коли знову настало літо, вона відразу згадала про свою чарівну галявину.

– Доброго ранку, чарівна галявино! – привіталася вона.

– І тобі доброго ранку, дівчинко, – лагідно відповіла галявина. – Я чекала на тебе. Берегла свої дарунки, щоб ти й твої рідні були дужими та здоровими.

– Дякую тобі. Ми добре пережили зиму й часто згадували твої запашні ягоди та чай із листячка, – усміхнулася дівчинка.

Над галявиною знову сяяло синє небо, лагідно світило сонечко, а на траві блищала ранкова роса. Дівчинка нахилилася до суниць і, як завжди, стиглі ягідки поклала до цеберка, а зелені залишила достигати. Адже вона вже знала: природа щедро віддячує тому, хто ставиться до неї з любов’ю та терпінням.

Особливої уваги на нашу думку заслуговує проект kazka_ukraine, де найрізноманітніші казки для найменших, в яких значно більше ніж просто красиві слова та цікавий сюжет.

Терапевтичні казки: коли дитина боїться темряви чи садочка

Раніше, коли справа стосувалась дитячого виховання, то найкращими терапевтами були березовий прут, гречка в кутку і ремінь, звук від якого можна згадати й зараз. До застосування цих методів часто не доходило, проте, кожна дитина про них знала. На щастя, часи змінюються, а разом із ними – і наше розуміння дитячих страхів та емоцій. Сьогодні замість залякування та покарання батьки шукають способи допомогти дитині зрозуміти власні переживання. І одним із таких способів може стати терапевтична казка.

Наприклад, якщо дитина боїться темряви, або не хоче сама спати в своїй кімнаті, не обов’язково переконувати її фразою “там нічого немає, не вигадуй”. Можна прочитати історію про маленького зайчика, який спочатку теж боявся темної кімнати, а потім дізнався, що за вікном просто шумлять дерева, а місяць освітлює доріжку до його ліжечка. І у нас є декілька терапевтичних казок для ваших малюків.

Терапевтична казка, щоб дитина не боялась темряви “Нічний друг”

Терапевтична казка для малюків про родинну цінність “Теплий будиночок”

Терапевтична казка для найменших, як навчитись дружити “Ведмежа Тиском і перший друг”

Як правильно читати казку дитині 3-4 років 

Давайте розглянемо на простому прикладі одну ситуацію, але ніби під різними кутами: одна мама кожного вечора читає своєму маленькому сину казки. Швидко та динамічно, без жодних зупинок, ніби на одному подиху. Казка за казкою, бо в планах – 3 казки кожного вечора. Після прочитання мама закриває книжку, вкриває сина ковдрою і задоволена: план виконано, три казки прочитано, в мене точно виросте вундеркінд.

А тепер інша мама. Вона теж читає, але, лише одну казку. Вона не поспішає, пояснює дитині нові слова. Десь змінює голос лисички, десь робить паузу й показує малюку картинку, а десь запитує: “Як ти думаєш, що зараз станеться?”. А після прочитання, мама питає дитину про прочитане. Вона навіть декілька разів може читати дитині одну і ту саму казку поки не зрозуміє: малюк знає про що мова.

І ось парадокс: обидві мами прочитали дитині казку. Але користь від цього читання може бути зовсім різною.

Чому казки важливі для розвитку дитини 3-4 років

Хто має справу з дітьми, яким зараз 3 або 4 роки, той добре розуміє що таке безкінечний потік “чому?”, “а як?”, “а звідки?”. І якраз таки, відповіді на ці та інші запитання, можна знайти в дитячих казках. Але, це ще не все. Казки для дітей 3-4 років мають велику психологічну цінність для дитини. Навіть відомі світові психологи не раз у своїх працях описували таке поняття, як казкотерапія.

Але користь казок для дітей 3-4 років навіть і на цьому не закінчується. У цьому віці вони допомагають дитині:

• розвивати уяву та фантазію;
• збагачувати словниковий запас;
• тренувати пам’ять, увагу та послідовне мислення;
• вчитися розпізнавати власні емоції та емоції інших;
• розвивати співпереживання та емоційний інтелект;
• засвоювати прості норми поведінки через вчинки казкових героїв;
• розуміти причинно-наслідкові зв’язки: зробив так – отримав такий результат;
• вчитися відрізняти добро від зла;
• розвивати мовлення через перекази, відповіді на запитання та обговорення сюжету.

І, що не менш важливо, спільне читання створює особливий момент близькості між батьками та дитиною. Адже іноді малюк не скаже прямо: “Мамо, я сьогодні чогось боюся”. Зате після казки про маленького зайчика може раптом зізнатися: “А я теж не люблю, коли темно”.