15 червня 2026
  • USD 44.82
  • EUR 52.04
  • PLN 12.26
Щотижневий дайджест підписатись

Історії успіху

Логотип «Сільпо» на стильній темній обкладинці в оточенні свіжих овочів, фруктів, сиру та випічки
Як українська мережа супермаркетів «Сільпо» завоювала мільйони покупців

Мережа супермаркетів «Сільпо» відома кожному українцю не лише як магазин продуктів, а як креативна та свідома мережа ритейлерів, лідер ринку. Дизайнерські супермаркети, унікальні імпортні товари, власна кондитерська та культові передбачення на чеках — усе це стало фірмовим почерком компанії. Саме «Сільпо» зробили революцію в торгівлі і завоювали серця мільйонів покупців. Як народився цей бізнес, які були амбіції та як вдалося закохати в себе українців — розповідаємо у статті.  Що таке Сільпо та чим мережа відрізняється від конкурентів «Сільпо» — назва, яка асоціюється з якісним сервісом, затишною атмосферою та величезним вибором продуктів на будь-який смак. Це одна з найбільших та найуспішніших торгових компаній в Україні, яка входить до складу торгово-промислової групи Fozzy Group. Проте позиції лідера мережа утримує не завдяки кількості магазинів, а через унікальний підхід до арт-простору. Компанія відмовилась від стандартних та однакових торгових залів. Натомість вони почали створювати дизайнерські магазини з різною тематикою. Тобто особливості має не тільки мережа, а й кожен її супермаркет. Ви можете відвідати  супермаркет у стилі стімпанк, космічної станції, рок-фестивалю, японського аніме чи стародавнього замку. Ці дизайни не повторюються, і в кожному місті, районі є унікальні простори від «Сільпо». Мережа має й інші фірмові фішки: Також «Сільпо» не шкодує зусиль на креативні рекламні кампанії, що ще більше виділяє їх на фоні іншого українського ритейлу.  Історія створення Сільпо: з чого починався відомий український бренд Компанія «Сільпо» починала свій шлях наприкінці 90-х років, коли український ринок ритейлу лише зароджувався. Офіційна історія бере свій початок у 1998 році, коли відкрився перший невеликий продуктовий магазин. У цей же час народилась і мережа магазинів Brocard Україна. Засновники бізнесу — Володимир Костельман, Олег Сотніков та Роман Чигир — швидко зрозуміли, що формат застарілих пострадянських гастрономів відходить у минуле, а майбутнє належить великим супермаркетам із системою самообслуговування. Перші кроки «Сільпо» відбувалися в умовах жорсткої економічної кризи, та попри це бренду вдалося масштабуватися. Вони зробили ставку на широкий асортимент та попрацювали над позиціонуванням мережі. Тож на початку 2000-х років мережа почала активно поглинати менші регіональні крамниці та відкривати великі маркети в усіх обласних центрах України. Важливим етапом трансформації став 2014 рік, коли керівництво вирішило повністю змінити візуальну філософію компанії та запустило формат дизайнерських магазинів. Перший дизайнерський супермаркет був присвячений темі етнічних орнаментів і мав шалений успіх. Саме тоді стало зрозуміло, що український покупець готовий платити не лише за товар, а й за атмосферу. З того часу бренд «Сільпо» остаточно закріпив за собою статус головного інноватора в індустрії, перетворившись із звичайної продуктової мережі на невіддільну частину сучасної української міської культури. Хто власник Сільпо та які компанії стоять за мережею Ключовий власник «Сільпо» та його засновник — відомий український підприємець Володимир Костельман. Йому належить контрольний пакет акцій компанії. Його партнеру по бізнесу — Олег Сотніков та Романом Чигир.  Сам Володимир Костельман народився в Дніпрі, звідки родом і велика частина українських успішних бізнесів. Зокрема, супермаркети косметики EVA також зʼявилися в Дніпрі. «Сільпо» включає кілька юридичних осіб: Корпорація активно розширює свою присутність на ринку через великі M&A-угоди (злиття та поглинання), викуповуючи інші торговельні мережі й постійно збільшуючи масштаби свого впливу в українській економіці. Як Сільпо стало одним із лідерів українського ритейлу Успіх мережі «Сільпо»  — це результат гнучкої довгострокової стратегії, яка базується на впровадженні інновацій та вмінні швидко реагувати на виклики часу.  Ось три складові ефективного розвитку та успіху мережі супермаркетів «Сільпо»:  Таким чином «Сільпо» завоював любов покупців, став лідером українського ринку та підтримує цю позицію.  Подібну історію має і мережа «Книгарня Є», яка почала свій шлях з Києва. Онлайн-сервіси Сільпо: доставка продуктів і покупки через інтернет Не останню роль в успіхах «Сільпо» грають онлайн-сервіси. Сьогодні онлайн-супермаркетом нікого не здивуєш, але саме у «Сільпо» цей сервіс найбільш розвинутий і досконалий.  Сьогодні клієнтам доступні кілька зручних форматів дистанційного шопінгу: Отже «Сільпо» створює умови для того, щоб кожен покупець міг знайти той спосіб доставки, який його повністю влаштовує.  Застосунок Сільпо: можливості, бонуси та переваги для покупців Мобільний додаток «Сільпо» став справжнім цифровим помічником, який вміє майже все. Він повністю замінив пластикові картки, зробив розрахунки на касі максимально комфортними, дав можливість сканувати товари та дізнаватися ціни прямо в супермаркеті. Крім того, в застосунку є багато акцій та розваг, які перетворюються на приємні бонуси. В застосунку «Сільпо» є ціла низка інструментів та переваг: Таким чином мобільний застосунок став дійсно корисною програмою, яка виконує цілу низку корисних функцій.  Найвідоміші магазини Сільпо в різних містах України Дизайнерська концепція мережі перетворила звичайні маркети на справжні арт-проєкти. Сьогодні кожен новий тематичний об’єкт стає подією для міста, і багато людей відвідує новий супермаркет зокрема й заради вражень. Ось кілька найвідоміших та найоригінальніших локацій у різних куточках країни: Компанія неодноразово отримувала премії за свої дизайнерські рішення та має визнання на європейському рівні.

Портрет Дмитра Комарова з написом його імені
Дмитро Комаров: від журналіста до зірки телебачення – історія успіху

У світі багато постатей, які заслуговують, щоб про них розповіли. І мова не лише про бізнесменів на кшталт Джеффа Безоса з його Amazon чи Стіва Джобса з Apple. Є й знаменитості іншого штибу. Актриси Сара Полсон чи Аль Пачіно, співаки Ed Sheeran і Святослав Вакарчук, спортсмени як ЛеБрон Джеймс. А ще ж – журналісти. Так-так, ті самі, ким мріє стати кожен другий випускник медіа-вишу, бо вони творять не лише новини, а й справжні історії. І тут не обов’язково шукати когось у далеких студіях BBC чи CNN. У нас є свої. Найперший серед них, мабуть, той, кого знає кожен український телеглядач, – Дмитро Комаров. Той самий журналіст, ведучий і автор культового “Світу навиворіт”, який написав свою першу статтю у 12 років, у 17 вже працював у тижневику, у 27 запустив програму, що змінила українське телебачення, а у 2019 за 3 дні облетів Україну й роздав 10 185 автографів під час туру містами країни. І все це лише краплина з його історії, яка справді насичена подіями, відкриттями й внутрішньою силою. Спробуємо висвітлити її без втоми від дат і цифр, а так, щоб ви дочитали до останнього абзацу й самі захотіли вирушити в подорож. Хто такий Дмитро Комаров – коротка біографія телеведучого Так, угода була не “грузити” датами й конкретикою. Та без них тут таки нікуди. Бо щоб розповісти, хто ж він такий, цей чоловік з рюкзаком за плечима, який завжди десь там, у далеких куточках світу, трішки конкретики все ж додамо. Дмитро Костянтинович Комаров народився 17 червня 1983 року в Києві. Звичайна сім’я, без журналістських коренів чи телевізійних зв’язків. Батько Костянтин і мама Ніна Комарови. Інженери, які пережили складні 90-ті, але створили дружну атмосферу для дітей. У 1989-му в родині з’явилось ще двійнята Микола й Ангеліна. Освітою Дмитро себе не обділив. У школі вчився непогано, а потім пішов і здобув одразу дві вищі: Дві дороги, два світи. Та обрав він зрештою зовсім інше – журналістику. І ця біографія показує, що є люди, яких від колиски несе обраним шляхом. От, скажімо, Степан Гіга – почав співати ще в школі й щороку тільки вдосконалювався. А є такі, як Комаров. Ті, хто ніби пручаються. Тягне в журналістику, а ти йдеш на інженера, потім ще на одну вищу, а зрештою однаково сідаєш писати тексти. Бо від свого не втечеш. До речі, в карму Дмитро вірить, тож сміливо цим скористаємось. Як Дмитро Комаров розпочав кар’єру журналіста Більшість майбутніх журналістів у 12 років ще навіть не уявляють, ким будуть. А Дмитро у цьому віці вже написав свою першу статтю. Її надрукували в газеті “Радянська молодь”, і за неї він отримав свій перший гонорар. Знаєте, на що його витратив? На плівку для фотоапарата. Уже тоді хлопець розумів, куди хоче рухатись. Далі – швидко. У 16 років уже працював у тижневику “Телетиждень”, де згодом став редактором розділу “Чоловік”. На роботу, до речі, потрапив раніше, ніж отримав паспорт. А ще через рік почав підробляти фотокореспондентом. І це окрема історія креативного підходу. Дмитро помітив, що до Києва часто приїжджають з гастролями українські й світові зірки. Замість того щоб чекати, поки хтось замовить – почав діяти на випередження. Чатував на знаменитостей біля концертних залів, ловив ексклюзивні кадри, а потім сам пропонував їх редакціям. Першою купила й надрукувала його фото “Комсомольська правда”. Згодом його ексклюзиви публікували “Известия в Украине”, Playboy, EGO та десятки інших видань. А далі вже пішло по-справжньому серйозно. 6 років роботи кореспондентом у “КП в Україні”. З 2007 по 2010 – спецкор “Известий в Украине”. Тобто за десять років, поки інші тільки закінчували виш, Дмитро вже мав за плечима повноцінний журналістський бекграунд і десятки країн, в яких побував у відрядженнях. І саме цей досвід, як виявилось пізніше, став тим самим фундаментом, на якому виросло головне творіння його життя – програма “Світ навиворіт”. “Світ навиворіт” – проєкт, який зробив Дмитра Комарова знаменитим А ось він – момент, який поділив його життя на “до” і “після”. 11 грудня 2010 року на каналі “1+1” вийшов перший випуск авторської програми “Світ навиворіт”, присвячений Камбоджі. До слова, той пілотний сезон Дмитро з оператором Олександром Дмитрієвим знімали за власні гроші, фінансування на ідею ніхто не дав. Й саме ця “бідна” Камбоджа стала тим самим стартом, після якого канали почали відкривати йому двері навстіж. Сезони “Світу навиворіт” – країна за країною Далі – сезон за сезоном, країна за країною: Сезон Країна / напрямок Рік орієнтовно 1 Камбоджа 2010 2 Індія 2011 3 Африка 2012 4 В’єтнам 2013 5 Індонезія 2014 6 Латинська Америка 2015 7 Болівія 2016 8 Непал 2016-2017 9 Японія 2017-2018 10 Бразилія 2018-2019 11 Китай 2020 12 Пакистан 2021 13 Еквадор 2021 14 Колумбія 2022 15-16 Україна з 2023 року За понад десять років виходу набралась солідна колекція. І кожен сезон – не просто екзотика з пляжами та храмами, а життя зсередини. Племена, що відрубають голови ворогам, чаклунство в Танзанії, ловля тарантулів руками в Камбоджі, тривале проживання серед в’єтнамських мнонгів та ловля дикого слона в джунглях. Найгучніші історії з-за кадру А ще там було таке, чого жоден інший тревел-журналіст не показував. У Камбоджі під час 2 випуску першого сезону Дмитра вкусила в руку отруйна змія рабдофіс – він дозняв програму, а потім “накрило”. В’єтнамський чаклун племені Зао намагався реально, без жартів, видати свою доньку за нього заміж. У Папуа Новій Гвінеї плем’я нащадків людожерів мало не вбило ведучого. У Танзанії розповів історію про чаклунів, які полюють на людей-альбіносів. А в Африці взяв шефство над дівчинкою Фрідою, яка від вдячності почала звертатися до нього “тато”, і після зйомок він не втратив із нею зв’язок. А в Японії, у 2017 році, Дмитро допоміг місцевій жительці Яйо. Вона стояла на скелі гори Фудзіяма й готувалась звести рахунки з життям. Згодом Яйо знову з’явилась в одному з наступних випусків – уже з усмішкою, чоловіком і дітьми, які чекали її вдома. Окрема й справді небезпечна сторінка – спроба підкорити Еверест разом з оператором Сашею Дмитрієвим, щоб встановити там Прапор України. Місія закінчилась трагічно – у Дмитра через нестачу кисню стався набряк легенів. Нагороди, рекорди та новий етап Нагороди не забарилися. У 2015 році після виходу 100-го випуску програму внесли до Книги рекордів України за “найбільшу кількість туристичних телепрограм, знятих знімальною групою з двох осіб”. А ще: Того ж року стартував і окремий проєкт “Мандруй Україною з Дмитром Комаровим” – він став найрейтинговішим тревел-шоу країни за всю історію. Тож “Світ навиворіт” – це ціла епоха українського телебачення. “Світ навиворіт. Україна” – коли власна земля стала найбільшим відкриттям А далі сталось те, що ніхто не передбачав. Здавалося, всі українці вже чекали на новий сезон і нову країну, куди ж цього разу занесе чоловіка з рюкзаком. Та 24 лютого 2022 року весь світ для Дмитра звузився до однієї країни – рідної. Хоча любов до України в його проєктах читалась і раніше. У 2018 під час всеукраїнського туру він роздав 10 185 автографів і встановив рекорд “найбільшої офіційно зареєстрованої автограф-сесії”. А у 2019 з пілотом Ігорем Табанюком за 3 дні облетів усі області (окрім зони бойових дій та Криму), відвідавши 33 аеродроми. Та війна змінила все. Уже в березні 2022 Дмитро був на Гостомелі з першою колоною ЗСУ, знімав у Бучі й Ірпені одразу після деокупації. А в першу річницю повномасштабного вторгнення вийшов спецпроєкт “Рік” – з реальними кадрами війни та інтерв’ю Президента Володимира Зеленського. Вся Україна дивилась його прикутою до екранів, зі слізьми на очах. З 2023 стартував офіційний проєкт “Світ навиворіт. Україна” – продовження культової програми, але вже про власну землю. У сезонах: У 2025-му Дмитро присвятив окремий двосерійний фільм силам ППО, над яким працював цілий рік. Тож якщо колись Комаров шукав місця сили в далеких куточках планети, то тепер знайшов їх удома – у наших людях, містах і тому “русі вперед”, про який він сам так часто говорить. Особисте життя Дмитра Комарова – дружина, сім’я та діти Як і у випадку будь-якої медійної постаті, особистим життям Дмитра цікавляться чи не більше, ніж новими сезонами “Світу навиворіт”. І хоч сам він тримав цей бік свого життя якомога далі від камер, найяскравішу історію все ж не приховаєш. Зі своєю майбутньою дружиною Олександрою Кучеренко познайомився у 2016 році на конкурсі “Міс Україна”, де вона перемогла, а він був у складі журі. У 2017-му вони разом виступали на “Танцях з зірками”. А освідчився він просто у небі, на гелікоптері над Києвом – у дусі справжнього мандрівника. У травні 2019 року пара одружилась, вінчались у православному храмі Єрусалима, а медовий місяць провели на Мальдівах. Та не все має щасливий фінал. У березні 2025 року Дмитро офіційно підтвердив, що розлучається з Олександрою. Без скандалів, без публічних звинувачень. Дітей у шлюбі не було, хоч про це багато хто говорив. Де зараз Дмитро Комаров і чим займається під час війни Сьогодні він там, де й має бути – поруч з українцями. Продовжує знімати “Світ навиворіт. Україна”, фіксує на камеру і жах, і силу, і людські історії, які потім увійдуть у літописи нашої країни. Окрім нових сезонів, активно веде свої соцмережі, де ділиться кадрами зі знімань, думками та враженнями, на нього там підписано понад 1,5 мільйона людей. А ще продовжує благодійну ініціативу #ЧашкаКави, яка допомагає тяжкохворим дітям, та підтримує військових, з якими познайомився під час зйомок. Бо, як сам каже, рух продовжується. Тільки вперед. Цікаві факти про Дмитра Комарова, які знають не всі А це блок-родзинка, заради якого статті заведено дочитувати до кінця. Бо знати, де він народився і яке шоу веде, то одне, а ось дізнатись неочікувані деталі – зовсім інше. Тримайте: А ще ми згадували, що Дмитро вірить у карму? Усе почалось у 19-20 років, коли він зачепив сусіднє авто на парковці й поїхав, бо ніхто не побачив. А вранці сам подряпав власну машину. Тоді й зрозумів, що карма є. Та історія Дмитра Комарова на цьому не закінчується, він її досі творить. Ми обіцяли не втомлювати датами й цифрами, та як інакше про нього розповісти? Бо це не “сухий журналіст” із кабінету. Це людина, яка пише свою історію через подорожі, людей і трохи авантюри.

Дівчина читає книгу у затишному куточку «Книгарні Є»
Історія успіху «Книгарні «Є»: від приреченої на поразку ідеї до мегапопулярної мережі

Братись за книжковий бізнес досить ризиковано, а у середині 2000-х це взагалі був постріл собі в голову. Тим більше засновники обрали україномовний напрямок в той час, коли вітчизняний ринок був у занепаді і на поличках стояли переважно імпортовані книжки (здогадайтесь, з якої країни). Але коли ти справді відчайдушний, віриш у свою мрію та сумлінно працюєш над її втіленням у життя, дива трапляються. І тепер ми можемо спостерігати, як росте та розгалужується одна з найбільших мереж книжкових магазинів в Україні з промовистою назвою «Є». Історія про бізнес-самогубців, що стали переможцями, точно заслуговує на увагу. Смілива ідея у непростий час У 2007 році продаж літератури українською вважався збитковим. Ще не була розвинена культура читання вітчизняних авторів та й конкурувати з російськомовними бестселерами здавалось марною справою. Але ініціатори створення бренду «Є» (група підприємців, медійників та культурних діячів) вірили, що запит насправді є, і зробили ставку на інтелектуалів, що потребували свого простору.  Перша книгарня відчинила свої двері 21 грудня у Києві. Вона і зараз на своєму місці, на Лисенка, 3. Головною концепцією було не просто відкриття книжкового магазину, а створення місця для популяризація книжок українських авторів, зустрічей з ними та інших культурних подій. І це спрацювало. До книгарні потягнулись люди, спраглі до інтелектуального спілкування, сформувалась спільнота відданих відвідувачів, і бренд став впізнаваним. Книгарня перетворилась на культурний простір.  Крім вдалого концепту, запорукою успіху стала наполеглива робота, спрямована на створення необхідного асортименту. Адже, якою б привітною не була книгарня, за відсутності якісних та цікавих українських книжок в її роботі не було б жодного сенсу. З огляду на те, що книжковий ринок Україні був у занепаді, довелось піднімати галузь практично з нуля, налагоджувати співпрацю з видавцями та стимулювати розширення асортименту літератури. На початку україномовні книжки буквально збирали по крихтах, а зараз у партнерах вже понад 500 видавництв.  Експансія зі сходу до заходу Осередки хорошої літератури та комфортного простору почали з’являтись по всій України. Натхненні успіхом першої «Книгарні «Є», власники компанії замахнулись на неймовірне, залучити до читання українських книжок мешканців східних та південних регіонів країни. Точніше, вони довели, що попит на вітчизняну літературу є по всій країні, зруйнувавши міф про те, що на Сході та Півдні читають виключно російське. Це було дуже ризиковано з комерційної точки зору, але ризик виправдався. Коли «Книгарні «Є» з’явились у Харкові, Дніпрі, Одесі та Запоріжжі, широкий інтерес до них довів, що патріотичний, інтелектуальний читач є всюди. В нього просто не було свого простору. Коли ж містяни отримали місця, де можна купувати книжки вітчизняних авторів та українські переклади світових бестселерів, відвідувати презентації, зустрічатись з письменниками та спілкуватись на актуальні теми, навколо книгарень почали формуватись місцеві спільноти проукраїнської спрямованості.   Паралельно мережа розвивалась і на Заході країни. Відкривались книгарні у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях та Тернополі. Тут вони органічно вписались у місцеве культурне життя. Загалом на сьогодні охоплено 20 регіонів, і понад 60 книгарень «Є» наче павутиння вкрили всю країну, символічно об’єднавши її через любов до книги. І де б не відкривали нову точку, у ній завжди високі стандарти добору книжок, бездоганний сервіс та жодних компромісів щодо мовної політики.  Ще одна цікава історія успіху українського бренду (на цей раз косметичного) – у статті про компанію «Makeup». Безупинний розвиток та нові досягнення Жодні кризи, політичні та економічні події не заважають «Книгарні «Є» стабільно зростати та зміцнювати свої позиції на ринку. Навіть в умовах повномасштабної війни відкрились нові простори у Києві, Львові, Івано-Франківську та інших містах.  Чого ще вдалось досягти, окрім створення надуспішної всеукраїнської мережі? Використання різних форматів взаємодії з аудиторією (офлайн-просторів, інтернет-магазину) дозволило підтримувати постійний зв’язок з читачами навіть в умовах карантину та військових дій. А створення можливостей для економії значно розширило коло прихильників бренду. Найбільш обговорювані проекти та ідеї За майже 20 років існування компанії цікавих та важливих подій було чимало. Але деякі обговорювались особливо активно та залишили найбільший відбиток на культурному житті і не тільки.  Літературні зустрічі нового формату У «Книгарні «Є» власний підхід до проведення таких подій. Тут презентація книжки – це не просто монолог письменника. Розгортаються запеклі дискусії із залученням відвідувачів в якості повноправних учасників. Обговорюються актуальні питання, і не тільки культурного життя, а й суспільно-політичного.  Масштабна акція з захисту вітчизняного видавця Восени 2020 року виник один з найгучніших приводів для обговорення «Книгарні «Є». Представники мережі виступили з відкритою заявою про те, що існує серйозна загроза повторного захоплення українського книжкового ринку російською літературною продукцією. Наголошувалось також, що вітчизняним видавцям бракує державної підтримки. Це стало поштовхом для масштабних дискусій в суспільстві, і зрештою влада звернула увагу на галузь та зробила необхідні кроки з захисту стабільності видавничої справи.  Безкомпромісна мовна політика Читачі постійно обговорюють жорстку сфокусованість мережі на україномовній літературі та з повагою відгукуються про таку принциповість. «Книгарня Є» допомагає українським авторам-початківцям знаходити свою аудиторію. Біля 95 відсотків всіх книжок на полицях українською, а решта – мовами країн ЄС. І за весь час існування книгарень жодні компроміси не проходили. На захист принципової мовної політики ставала вся багатотисячна спільнота.  Дитячі суботи Любов до якісної літератури виховується з малечку, і це чудово усвідомлюють у мережі книгарень «Є». Тому тут регулярно організовують інтерактивні заходи для дітей: різноманітні ігри, майстер-класи, читання вголос. У батьківських спільнотах їх вважають одними з найкращих прикладів культурного виховання малюків, до того ж безкоштовних.  Книга на фронт Це не власна ініціатива мережі, але «Книгарня «Є» активно залучилась до проекту. Можна відвідати будь-яку точку по всій країні та придбати там книгу для військових, яку потім передадуть на передову. Воїнам буде приємно отримати такий подарунок, особливо якщо залишити на звороті книги кілька слів подяки та теплих побажань. Це дозволяє хоч трохи відволіктись від страшних реалій, поринувши у вигаданий світ літературних персонажів. Різниця Є Запроваджені також публічні інтерв’ю з цікавими людьми, що відбуваються безпосередньо у книгарні. Їх проводить Емма Антонюк, відома блогерка, що популяризує читання. Щоб потрапити на подію, треба придбати у книгарні дві книжки на свій смак, але не для себе. Це своєрідний квиток. Мета проекту – збір літератури для бібліотек у деокупованих та прифронтових регіонах. Підтримати ідею можна і онлайн. Якщо придбати щонайменше дві книжки на сайті та передати на благодійність, надається доступ до відеоверсії інтерв’ю. Ще більш досвідчений гравець на українському ринку – компанія «Brocard». За посиланням історія 25-річного просування бренду у сфері преміум-косметики. Символічна літера «Є» Мабуть, ми мали б обговорити назву книгарні з самого початку, але це не випадково залишилось наостанок. Саме зараз, коли ми обговорили умови створення компанії та концепцію, стає зрозуміло, чому саме «Є».  Наші припущення (можливо, у вас з’являться власні). Отже, «Є» – це назва з глибоким філософським змістом та добре продуманий концепт. До речі. «Єва» – теж коротка та добре знайома назва. Про історія успіху цієї мережі магазинів розповідаємо тут. 

Степан Гіга — обличчя українського золотого хіта та кумир кількох поколінь
Степан Гіга — історія успіху: від перших виступів до народної любові

Гіга Степан Петрович – рідкісна постать в українській культурі. Справжній народний артист, що писав та виконував чудових пісень і через десятки років після першого грандіозного успіху знов опинився на піку популярності, привернувши увагу молодої аудиторії.  На жаль, нещодавно, у самий розпал нової хвилі цікавості до творчості Степана Гіги, його життєвий шлях трагічно перервався. І на знак глибокого суму та шани до митця ми вирішили згадати культурний спадок, що він нам залишив, головні віхі творчого шляху та інші цікаві факти з його біографії.  Хто такий Степан Гіга і чим відомий?  Степан Гіга – видатний український співак з потужним драматичним тенором, що зміг поєднати у своїй творчості народні мотиви з класичною співочою школою та сучасним естрадним стилем. А ще це відомий композитор з впізнаваним стилем, член Національної спілки композиторів України. Можливо саме та обставина, що Степан Гіга співав власних пісень, зробила їх виконання таким проникливим і близьким народу. Адже ця музика народилась у душі самого метра. Дитинство та перші кроки в музиці Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року на Закарпатті (село Білки) у працьовитій сільській родині. Пристрасть до музики проявилась у хлопчика ще в шкільні роки. Він брав участь у місцевих концертах, де вже тоді почав формуватись його стиль. Але талант потребував розвитку, і Степан вступив та успішно закінчив музичну школу в Ужгороді. Далі – вступ до Київської консерваторії. Ще під час навчання почалась сольна кар’єра: робота у популярному гурті «Стожари», консерваторській оперній студії.  Випускник консерваторії Степан Гіга отримав численні пропозиції роботи, і міг обирати різні міста для розвитку музичної кар’єри. Але вирішив повернутись до рідного Закарпаття. Тут він створює гурт «Безкид», що працює у жанрі джаз-рок. Далі – відкриття студії звукозапису з промовистою назвою «GIGARecords». У 1989 році з’являється гурт «Друзі мої». На початку кар’єри у Степана Гіги ще не було популярних пісень, і він виконував твори інших авторів та фольклор. Наполегливість та дивовижна працьовитість, відточення співочого хисту та сценічних манер пізніше дадуть свої плоди, і співак об’єднає своєю творчістю прихильників різних поколінь. З’являться всенародні хіти з власною музикою, повні зали та державні нагороди. Але вже тоді, у молоді роки, був особливий тембр та надзвичайно щире виконання – запорука майбутнього сходження до Олімпу. Прорив та розвиток кар’єри Степана Гіги  Успіх не був миттєвим. Йому передувало поступове сходження, непростий шлях, що призвів до справжнього тріумфу. Перша хвиля популярності Степана Гіги прийшлась на середину 90-х років. Прості тексти та мелодії, які легко запам’ятати, в поєднанні з талановитим виконанням припали до душі багатьом українцям. Щиро співаючи про речі, що здатні зачепити будь-яку душу (життя, кохання, інші почуття), артист був просто приречений стати популярним. Молоде покоління знає Степана Гігу переважно за веселим хітом «Цей сон», що завірусився в TikTok. Але насправді не він був колись його квитком до слави. Проривом в кар’єрі стало виконання значно сумнішої пісні, присвяти померлому колезі «Яворина». Згодом був створений гурт з такою ж назвою. Творчі досягнення отримали визнання з боку держави у 1998 році, коли артист отримав звання Заслуженого.  На початку 2000-х – новий сплеск популярності. Степан Гіга став зіркою номер 1 для поціновувачів душевних українських пісень. Саме в цей час з’являється суперхіт «Цей сон» і виходять альбоми «Троянди для тебе» та «Вулиця Наталі». По речі, останній був проданий тиражем понад 100 тисяч, за що Степан Гіга першим в Україні отримав «Золотий диск». Пізніше їх буде ще два. У 2002 році – офіційне підтвердження любові народу, звання Народного артиста України. Далі було чимало інших нагород та звань, зокрема ордени Андрія Первозванного двох ступенів та Костянтина Острозького,  Здавалось би, чого ще прагнути? Отримані докази вищого визнання від слухачів та держави. Залишається тільки спочивати на лаврах та користуватись статусом метра естради. Але Степана Гігу чекала інша доля, по-справжньому дивовижна.  Нова хвиля популярності Пісні Степана Гіги, що колись слухали на касетах та по радіо, тепер розривають соцмережі. Молодь співає його хіт «Цей сон», знімаючи це для TikTok, та вмикає на вечірках. Через десятки років після першої хвилі популярності вони знову почали збирати повні зали. Можна без перебільшення сказати, що Гіга став трендом. У 2021–2024 роках ми спостерігали феномен, справжню Гіга-манію з гастролями та концертами, де студенти та підлітки підспівували артисту разом з батьками. І всі знали слова на пам’ять. Для українського шоу-бізнесу це унікальна історія.  Як можна пояснити такий вибуховий успіх? Молодь переосмислює естетику 90-х років, коли активно творив та будував кар’єру Степан Гіга. І завдяки його щирому, харизматичному виконанню та приспіву, який не виходить з голови та ідеально лягає у формат шортц, «Цей сон» помітили і зробили мегахітом. А ще в епоху штучності та складної електронної музики Гіга зі своїм класичним образом та мелодійною піснею, де все просто та зрозуміло, виглядав максимально по-справжньому. З’явились тисячі реміксів у різних стилях: від уповільнених до потужних техно- та фонк-версій. Під пісню почали знімати веселі танці, модні перевтілення і багато інших відео. А рядок «Цей сон, цей сон, мені щоночі сниться» перетворився на мем. Його згадують, коли йдеться про недосяжну мрію.  Ще один смарагд, знайдений зумерами у творчості Степана Гіги – пісня «Я поклав своє кохання на вівтар», яку також розібрали на меми та завірусили у Тік-Тоці. Далі – більше. Раніше на концерти ходили люди 40 плюс, для яких творчість артиста – це щось ностальгичне, з юних часів. А в останні роки аудіторію складала переважно молодь. Гурт «Яворина» та його роль у творчому житті метра Пісня «Яворина» стала справжнім хітом та візитівкою Степана Гіги. Тому, коли у кінці 90-х постало питання про створення гурту, вибір назви був очевидний. Артист прагнув перейти від виконання пісень під «мінусовку» до власного шоу з живим звуком та якісним аранжуванням. Тому до «Яворини» увійшли фахові музиканти, бек-вокалісти та аранжувальники. Склад не був сталим. Люди покидали його, приходили нові. І з часом шоу почало набувати рис сімейного, адже Степан Гіга вивів на сцену власних дітей.  Гурт «Яворина», як і пісня, на честь якої він названий, зіграв важливу роль у творчому зростанні митця. Саме з ним Гіга об’їхав всю країну, записав чимало живих концертів, що вийшли на касетах та компакт-дисках. Поступово сформувався фірмовий стиль – естрадна манера виконання у поєднанні з живим музичним супроводом, зокрема духових інструментів, та вплив поп-року. Найвідоміші пісні, які принесли славу  Головні хіти Степана Гіги не тільки дуже змістовні та мелодійні. Кожен з власною історією, подекуди трагічною. «Цей сон» Для артиста він перетворився на дійсність. Сплеск популярності цієї простої, на перший погляд, пісні схожий на справжній сон. В ній йдеться про кохання, повернення у минуле та теплі емоції, що пов’язують з близькою людиною навіть після розлуки. Проста, ніжна мелодія в поєднанні з глибоким змістом та фірмовою манерою співака підкорили серця багатьох українців: від підлітків до людей солідного віку.  Цікавий факт. Степан Гіга заспівав «Цей сон» з відомою телеведучою Лесею Нікітюк. «Яворина»   «На могилі моїй посадіть молоду яворину» – мабуть, найвідоміші рядки цієї пісні. Музику до неї написав Степан Гіга, а текст – Степан Галябарда. Це реквієм Назарію Яремчуку, видатному українському співаку, що пішов з життя у 1995 році. Артистів пов’язували дуже теплі стосунки. «Яворина» пішла в народ і сьогодні українці вважають її головною піснею-прощанням.  «Я поклав своє кохання на вівтар» Сильні емоції та надзвичайно глибокий зміст – головні чесноти цієї популярної пісні, що викликає надзвичайний резонанс зі слухачами. Лірична пісня про самопожертву закоханої людини, щирість почуттів та здатність покласти все на алтар кохання. В ній і біль, і відданість, і дивовижна внутрішня сила. Глибина змісту та текст і мелодія, які легко запам’ятати, принесли пісні народну любов та зробили її однією з візитівок артиста.  «Золото Карпат» Неофіційний гімн Закарпаття, сповнений любові до рідного краю, гордості за свою Батьківщину та ностальгії. Пісня оспівує красу Карпат та відтворює особливу атмосферу гірського життя. Як і решта хітів Степана Гігі, «Золото Карпат» миттєво врізається в пам’ять завдяки мелодії, яку легко запам’ятати, та глибокому змісту.  Як Степан Гіга виконував свої хіти – на його каналі в Youtube. Всього він записав 5 альбомів: Можна тільки здогадуватись, скільки ще пісень міг написати та виконати метр. Добірку улюбленої музики прихильника творчості Степана Гіги чудово доповнять найкращі українські пісні.  Особисте життя: дружина Надія та діти  Для митця, що живе мелодіями та римами, вкрай важливо мати надійну опору. І вона в Степана Гіги була. Дружина Надія, що підтримувала артиста протягом всієї кар’єри, допомагаючи не відриватись від дійсності, коли грандіозна слава могла б затьмарити розум будь-кому, та долати перешкоди і не втрачати наснаги у часи тимчасового затишшя. Ця гарна білявка взяла на себе побутову частину, щоб метр міг спокійно творити та здобувати прихильність аудиторії.  Крім дружини, великою частиною душі Степана Гіги володіли його діти: названий на честь батька син Степан та донька з дивовижним романтичним іменем Квітослава. Вони продовжили артистичну династію, виступали з батьківським гуртом та досягли чималих успіхів у професії. Син Степан навіть нагороджений званням Заслужений артист України.  Цікава деталь. Глядачі часто відмічають, що тембр голосу Степана-молодшого надзвичайно схожий на батьківський. Після концертів, гастролей та записів пісень Степан Гіга старший повертався в своє спокійне сімейне життя, обійми рідних та домашній затишок. Зберігаючи вірність своїм кореням, він більшу частину свого життя жив на Закарпатті. 

Логотип EVA серед зеленого поля як символ розвитку бренду
Як EVA побудувала сильний бренд в Україні – історія успіху мережі магазинів

Що спільного у PROSTOR, BROCARD, Watsons та EVA? Усі вони продають красу, догляд і товари для дому. Так, але кожен зайняв на українському ринку свою нішу. BROCARD працює в luxury-сегменті. Watsons – великий міжнародний гравець у форматі beauty & health. PROSTOR виріс у сильну drogerie-мережу, яку після виходу з команди співзасновників EVA заснував Вадим Тугай. А EVA у 2026 році вже об’єднує понад 1100 магазинів по Україні, має понад 14 тисяч працівників, понад 8 мільйонів учасників програми лояльності, десятки власних торгових марок. А ще за підсумками 2025 показала 31,8 млрд грн чистого доходу й 1,1 млрд грн чистого прибутку. І як би впевнено не виглядали ці цифри сьогодні, за ними теж був початок, сильні конкуренти, моменти тиску, зокрема й прихід Watsons у 2006, який свого часу став серйозним викликом. Але, схоже, саме такі виклики не послабили мережу, а навпаки змусили її стати ще сильнішою. Тож далі про те, яким був цей шлях. Хто заснував Єва Це повністю український бізнес. І в цьому вона нагадує Jooble. Інший напрям, інша модель, але теж своя українська історія, яка виросла тут і змогла масштабуватися. У випадку EVA за мережею стоїть ТОВ “РУШ”, а серед кінцевих бенефіціарів у відкритих джерелах вказані Руслан Шостак і Валерій Кіптик. Та на початку засновників було троє: Ще одна важлива людина в цій історії – Ольга Шевченко. Вона працює з 2002 року. А з 2010 є виконавчою директоркою. І це якраз той випадок, коли успіх мережі тримається не тільки на засновниках, а й на людині, яка роками веде компанію всередині й відповідає за її щоденну роботу. Старт, який спрацював Перший магазин відкрили у 2002 році в Дніпрі, на проспекті Дмитра Яворницького, 40. Тоді це ще не була “мережа, яку знають усі”, а просто влучне попадання в формат. І це, мабуть, один із ключових моментів у всій історії. Вони не вигадували щось надто складне чи відірване від життя. Навпаки зайшли в дуже зрозумілий щоденний попит. Людям потрібні були не разові “вау-покупки”, а місце, куди можна зайти по потрібне сьогодні, завтра й через тиждень. Саме така модель і спрацювала. Далі EVA почала рости вже не точково, а системно: Тобто це вже був не просто вдалий старт у Дніпрі, а бізнес, який дуже швидко почав думати ширше. У 2008-2009 EVA виросла вже до 137 магазинів і отримала сертифікат ISO 9001:2000 (це міжнародний стандарт, який підтверджує, що в компанії вибудувані й контролюються основні робочі процеси). А це вже показник не просто росту, а системності. Компанія не тільки відкривала нові точки, а й вибудовувала процеси всередині. Крім всього, тут досить рано почали думати не лише про полиці з чужими брендами, а й про свій товар. У 2010 році мережа випустила перший продукт під власною торговою маркою – очисний засіб “Управдом”. На той момент це вже був не просто магазин, а бізнес, який почав будувати свою окрему систему зсередини. Як EVA росла Не будемо розтягувати цей етап на кілька сторінок. Краще подивитися на нього через ключові дати й події: Рік / період Що відбувалося 2011 Мережа вже мала 169 магазинів, а в портфелі власних торгових марок було 236 товарних позицій. 2012-2013 EVA вийшла на рівень 220 магазинів, запустила програму лояльності “EVA Мозаїка”, а тільки за 2013 відкрила ще 66 нових точок. 2014 У мережі було 252 магазини, а товари власих марок уже займали 17% асортименту. За рік відкрили 75 нових точок продажів. 2015 Виросла до 364 крамниць, відкрила 112 нових точок і вийшла в лідери українського drogerie-ринку за товарообігом. 2017 Мережа подолала рубіж у 600 торговельних точок і відкрила ще 168 нових. 1 листопада запустила EVA.UA в умовах сильної онлайн-конкуренції з BROCARD і MAKEUP. 2018 На початку року в мережі вже було 613 магазинів. Ще + понад 150 точок. 2019 Мережа відкрила 218 точок. Це був рекорд за один рік. Восени 2019-го компанія вже відкрила 900-й магазин. 2020 Офіційно заявили про 1000-й магазин. Паралельно працювала в умовах COVID-19. В межах благодійного проєкту Orange Days разом із партнерами допомагала лікарням і перинатальним центрам. І якщо сказати зовсім просто, то саме в цей період EVA перестала бути просто великою мережею й почала ставати брендом, який справді закріпився на ринку. Тут уже спрацювало не щось одне, а все разом: Саме тому далі вже йдеться не просто про розвиток, а про справжній ривок. Власні марки Єва На цьому моменті варто зупинитися хоча б ненадовго. За офіційними даними компанії, у 2025 році їхній портфель налічував понад 70 власних марок, а ще роком раніше на офіційних сторінках фігурували 65. Тобто напрям не просто живий, він постійно росте. Серед них є марки в різних категоріях: Товари для здоров’я та нові напрями – K.O.S, а також нові категорії на кшталт вітамінів, дієти й “медичного кабінету”. Тобто це вже не історія в стилі “додали щось своє на полиці”. Це окремий сильний пласт бізнесу, який допомагає не лише продавати чужі бренди, а будувати свої. 2021-2026 – війна, відновлення, інвестиції й новий ривок Цей період для EVA уже не про “просто ріст”. Це про те, як велика мережа проходить через війну, втрати, паузу в розвитку, а потім знову збирається й іде далі. Для забезпечення магазинів товарами в компанії ще до повномасштабного вторгнення працювали п’ять логістичних центрів – у Києві, Дніпрі, Львові, Харкові та Одесі. І саме логістика стала однією з тих опор, без яких мережа не витягнула б цей період. Та не лише. 2021 EVA увійшла в цей етап уже як дуже велика мережа. Наприкінці року відкрили 1111-й магазин, а за весь 2021-й – ще 70 нових точок. Чистий дохід за рік склав 17 млрд грн без ПДВ, що на 24% більше, ніж роком раніше. А ще саме в цей час компанія вже серйозно розвивала EVA.UA, доставку й цифрові сервіси, щоб покупець міг купувати ще й онлайн. 2022 Повномасштабна війна стала дуже жорстким ударом. Компанія втратила 16% крамниць, понад 100 точок отримали пошкодження або руйнування, матеріальні втрати оцінили в 360 млн грн. Два склади, у Броварах і Харкові, опинилися в зоні бойових дій, тому головне навантаження перейняли на себе розподільчі центри у Дніпрі, Львові й Одесі. Попри це до кінця 2022 відкрила 26 нових, відновила роботу близько 50 точок і створили майже 200 нових робочих місць.. 2023 Це вже був рік відновлення і повернення до активного руху вперед. Відкрито 59 нових магазинів. Товарообіг у 2023 році зріс на 40% порівняно з 2022. Паралельно компанія заявляла про плани вкласти 1,3 млрд грн у розвиток логістики. Зокрема в новий склад у Львові та масштабний логістичний центр в Одесі. Ще один крок у бік зручності – гібридні каси самообслуговування. Тобто покупець може сам завершити покупку, але за потреби поряд є працівник. 2024 На кінець року вже 1109 магазинів. За рік мережа відкрила ще 65 нових точок і заявила понад 1 млрд грн інвестицій у роботизацію та розширення складів. Після атаки на “Охматдит” компанія разом із фондом “Твоя опора” запустила ініціативу “Разом заради дітей”, до якої долучилися понад 226 тисяч українців. Також зростала частка електронних чеків, а це вже про зручність і менше паперу. За підсумками року компанія створила близько 700 нових робочих місць, а штат виріс до понад 14 тисяч людей. 2025 У 2025 році новий ривок. За рік компанія отримала 31,8 млрд грн чистого доходу і 1,1 млрд грн чистого прибутку. У першому півріччі 2025 відкрили 29 (за весь 73) нових магазинів, довівши кількість працюючих точок до 1127, а чисельність персоналу – до 13 949 осіб. Компанія також: А ще купила логістичний комплекс у Броварах. 2026 Станом на кінець березня мережа вже налічувала 1173 точок продажу. Компанія заявила про ще 1,33 млрд грн інвестицій у розвиток протягом року. Та анонсувала відкриття близько 60 нових точок, зокрема формату EVA BEAUTY. За час повномасштабної війни EVA разом із клієнтами й партнерами реалізувала понад 20 масштабних соціальних і благодійних проєктів, залучила близько 5-6 млн учасників і спрямувала на допомогу понад 98-108 млн грн. Тобто мережа в цей час не тільки торгувала й росла, а й реально працювала як частина тилу. Успіх, який видно не лише в цифрах Про успіх говорять не тільки магазини й цифри, а й відзнаки. У 2021 році мережа очолила рейтинг “Репутаційні АКТИВісти” у своєму сегменті. У 2024-му її відзначили за лідерство на ринку, а застосунок EVA отримав нагороду Payspace Magazine Awards. У 2025 році власні марки мережі взяли кілька міжнародних нагород, а благодійний проєкт “ВусоСвято” переміг у конкурсі “Відповідальна країна 3.0”. Тож EVA – це вже давно не просто мережа магазинів, а сильний український бренд, який зміг пройти свій шлях і втримати позиції навіть у найскладніші періоди.

Портрет Джеффа Безоса на фоні з написом його імені
Історія успіху Джеффа Безоса: від ідеї до імперії Amazon

Ми шукаємо роботу на Djinni та Jooble, дивимося фільми на Megogo та Київстар.ТБ, купуємо товари на Amazon. Гортаємо ці знайомі платформи й сервіси так, ніби вони були з нами завжди. Це вже виглядає як звичайна частина життя. Як щось буденне, просте й само собою зрозуміле. Але за кожною такою компанією, платформою чи сервісом стоїть реальна людина. Не абстрактний “бренд”, не просто команда в офісі, а хтось, хто колись вигадав ідею. А ще ризикнув, почав і зробив так, що його продукт увійшов у наше щоденне життя, у кожен ноутбук, у кожен смартфон, у звичку натискати “замовити”. І якщо говорити про Amazon, то за цією імперією стоїть Джефф Безос. Саме про його історію успіху, шлях, рішення, родину й цікаві факти далі й поговоримо. Хто такий Джефф Безос Якщо дуже коротко, Джефф Безос – це американський підприємець, засновник Amazon і людина, яка давно вийшла за межі просто “того самого чоловіка з Amazon”. Станом на 2026 рік: Тобто це вже не одна компанія, а цілий набір великих проєктів у бізнесі, медіа, освіті, космосі й благодійності. Та Безос цікавий не тільки як бізнесмен. Він регулярно з’являється в новинах через космічні амбіції, великі інвестиції, особисте життя й просто через свій масштаб впливу. За оцінками Forbes на кінець 2025, його статки становили близько 239,4 млрд доларів. І щоб було простіше уявити цю цифру, для порівняння взяти Олександра Конотопського (який створив Ajax Systems). Його статки у 2024 році оцінювали в сотні мільйонів доларів, то статки Безоса все одно більші приблизно у 500-600 разів. Тобто це вже не просто “дуже багата людина”, а один з найбагатших у світу. Джефф Безос – біографія та ранні роки Джефф Безос народився 12 січня 1964 року в Альбукерке, штат Нью-Мексико. При народженні його звали Джеффрі Престон Йоргенсен, але згодом його усиновив Мігель “Майк” Безос, і саме так з’явилося прізвище, яке тепер знає весь світ. Історія в нього не з тих, де “з дитинства все було готове”. Так же як і у Леброна Джеймса, який пробивав шлях сам. Вже в ранні роки було видно, що хлопець тягнеться до техніки, логіки й усього, що треба не просто вивчити, а ще й зрозуміти, як воно працює. Ще в школі він запустив Dream Institute – центр, де займалися розвитком творчого мислення в дітей. Тобто оце бажання щось будувати, придумувати й запускати було в нього не після Amazon, а задовго до неї. Після школи Безос вступив до Принстонського університету і в 1986 році закінчив його з відзнакою за спеціальностями електротехніка та комп’ютерні науки. І це теж важливий момент. Бо він не просто “пішов у бізнес”, а мав дуже сильну технічну базу, яка пізніше й допомогла дивитися на інтернет не як на модну іграшку, а як на величезну майбутню систему. Далі були різні роботи, серед них Волл-стріт, Fitel, Bankers Trust. Але найпомітніший ранній етап – компанія D.E. Shaw. Куди він прийшов у 1990 році. Там він досить швидко виріс до старшого віцепрезидента, причому був одним із наймолодших на такій посаді. Саме там він і почав серйозно придивлятися до інтернету як до можливості, а не просто до нової технології. І вже з цього моменту його історія почала рухатися не просто в бік кар’єри, а в бік чогось значно більшого. Як Джефф Безос створив Amazon Амазон почався не з мільярдів, складів і вантажівок, а з дуже вчасно поміченої думки. На початку 1990-х Безос побачив, що кількість інтернет-користувачів росте зі швидкістю 2300% на рік, і зрозумів, що сидіти осторонь тут буде просто нерозумно. Треба було лише знайти, що саме продавати онлайн. Він вибрав книги. І не тому, що мріяв про затишну книгарню. Логіка була холодна й дуже правильна. Назв мільйони, полиці звичайного магазину цього не витримають, а в інтернеті – цілком. Тобто підприємець дивився не на романтику, а на ринок і те, що реально зручно продавати. Далі все пішло швидко. У 1994 році він залишає роботу в D. E. Shaw, сідає в машину і їде в бік Сіетла, де по дорозі допрацьовує бізнес-план. 5 липня 1994 року компанію офіційно реєструють у штаті Вашингтон. І спочатку вона називалася не Amazon, а Cadabra як відсилання до “abracadabra”. Але назва прожила недовго. Юрист почув її як cadaver – “труп”. Погодьтеся, не найкращий старт для магазину. Так з’явився Amazon. Назва на честь найбільшої річки у світі й з дуже прозорою амбіцією – якщо робити, то одразу з розмахом. Працювало все спочатку майже по-гаражному. Амазон стартував у гаражі орендованого будинку в Белв’ю. Коли сайт запустили для покупців у липні 1995, в офісі поставили дзвіночок. Кожне нове замовлення і він дзвенить. Спершу це було подією, всі бігли дивитися, хто там щось купив. Але дуже скоро дзвінків стало стільки, що цю ідею довелося прибрати. І це вже був хороший знак. У перший тиждень після запуску сайт продав книжок приблизно на 12 тисяч доларів. І відразу складається враження, що він з першого тижня злетів у ТОПи і став мільярдером. Ні. Амазон не став прибутковим миттєво. Безос будував його не як швидкий заробіток, а як довгу гру. Компанія вперше вийшла в плюс у четвертому кварталі 2001, а 2003 став першим повністю прибутковим роком. Тобто це не історія “геній усе зробив за місяць”, а історія про дуже довге й уперте масштабування. Безос створив те що ми зараз бачимо не тому, що просто “вгадав ідею”. Він побачив момент, правильно оцінив попит, вибрав розумний товар для старту, не злякався піти з комфортної роботи й почав із малого. А далі вже зробив те, що вміють одиниці – перетворив хороший старт у бізнес, який змінив звичку купувати в усьому світі. Власний капітал і статки Джеффа Безоса Оце якраз та інформація, де цифри реально роблять великі очі. Але статки Безоса – це не “лежить десь готівкою в сейфі”. Це насамперед вартість його частки в Amazon плюс інші активи – Blue Origin, The Washington Post, інвестиції, нерухомість. Тобто коли пишуть про сотні мільярдів, мова йде не про зарплату, а про ринкову оцінку всього, що йому належить. Станом на 2025 – початок 2026 статки Джеффа Безоса оцінювали приблизно в межах 220-240 млрд доларів. Наприклад, Forbes у квітні 2025 давав йому 215 млрд доларів, у березні 2026 року – 224 млрд доларів, а в окремі моменти січня 2026 року оцінка Forbes піднімалася навіть до 254 млрд доларів. Тобто в його випадку різниця в кількадесят мільярдів – це не фантастика, а звичайна реакція на рух акцій Amazon. У 2024 його капітал уже не раз переходив позначку 200 млрд доларів. Forbes у квітні 2024 року оцінював його статки у 194 млрд доларів, а окремо писав, що лише за рік його багатство зросло приблизно на 80 млрд доларів. Тобто навіть для людини такого масштабу суми там змінюються не “на пару мільйонів”, а на десятки мільярдів. Трішки грошової хронології: Цікаво й те, що Безос став першою людиною в історії, чиї статки перевищили 200 млрд доларів. Це сталося 26 серпня 2020 року. А ще раніше, 9 січня 2018, його вже називали найбагатшою людиною в історії на той момент. Основне джерело його багатства – частка в Amazon. У 2025 році вона оцінювалася приблизно в 8,6% компанії. І хоча з 2002 Безос продав акцій десь на 48 млрд доларів, у нього все одно залишився дуже великий пакет. Тобто ростуть акції – ростуть і його статки. Просідають – сума теж змінюється. Але навіть ці “просідання” у його випадку для більшості людей звучать як щось космічне. Особисте життя: дружина, діти та сім’я Джефф Безос у 1993 році одружився з Маккензі Скотт. Саме в той період, ще до великого Amazon. Вони були разом на старті його головної бізнес-історії. У них 4 дітей троє народжених синів та усиновлена донечка. У 2019 році Безос і Маккензі офіційно розлучилися. І це розлучення тоді обговорювали дуже активно не тільки через особисте життя, а й через гроші, бо Маккензі отримала значний пакет акцій Amazon. Далі в його житті з’явилася Лорен Санчес – журналістка, телеведуча, пілотеса й жінка, яка теж давно не чужа великому публічному світу. Пара почала стосунки у 2019 році, у травні 2023 стало відомо про заручини, а 27 червня 2025 року вони офіційно одружилися у Венеції. Цікаві факти про Джеффа Безоса Враховуючи, що Безосу на 2026 рік 62 роки можна ще довго говорити про його Amazon, гроші, космос і бізнес. Але, якщо чесно, найкраще людину часто показують не загальні слова, а факти. А в нього їх вистачає. Серед найцікавіших: З побутових дрібниць про нього часто згадують, що він не любить ранкові наради. Безос не раз говорив, що важливі рішення краще приймати тоді, коли голова свіжа, а не коли день уже зжував усі сили. Тобто навіть у режимі найбагатших людей світу він робив ставку не на хаос, а на ясність думки. Тобто Безос це людина, яка запускає підписки, тестує дрони, лізе в космос, купує газети, будує фонди, вкладає мільярди в клімат і ще й фінансує годинник на десять тисяч років. І от саме в таких деталях його масштаб відчувається навіть сильніше, ніж у сухій цифрі статків. Історія успіху Джеффа Безоса – це не просто про великі гроші, Amazon і гучне ім’я, яке знає пів світу. Це про людину, яка вчасно побачила можливість, не побоялася вийти з комфортної стабільності й роками будувала те, що сьогодні для мільйонів виглядає звичною частиною життя. І, мабуть, у цьому його історія чіпляє найбільше. Не тим, що він мільярдер, а тим, що все велике колись теж починалося з однієї ідеї, дивного офісу, ризику, дзвіночка від перших замовлень і дуже довгого шляху без жодних гарантій.

Арт-зображення жіночого обличчя з написом MAKEUP на темному фоні
MAKEUP – від запуску до популярності

Де зараз більшість українців купує косметику? Правильно – в інтернеті. Варіантів багато. Є і Brocard, і Notino, і купа інших магазинів. Але варто лише вбити в пошук “купити туш”, “блиск для губ” чи навіть “зубну пасту” і вгорі з’являється MAKEUP. І це світовий б’юті-рітейлер, який уже працює у 38 країнах, а ще має фізичні б’юті-шоуруми в Києві (ТРЦ “Атмосфера”) та Варшаві (“Воля-Парк”). Плюс вони не зупиняються на “просто доставці” – восени 2025 року MAKEUP запустив власні поштомати (так, не логістична компанія, саме магазин косметики), і їх уже понад 20. Звучить як історія “усе давно було продумано”. Але найцікавіше, що стартувало це не з мережі та поштоматів, а з досить приземленого запуску у 2009 році й шлях до популярності справді вартий розбору. Хто і коли створив MAKEUP Засновники компанії, Євген Малєв і Сергій Волобуєв, до цього працювали разом у “Люксоптиці” – великій роздрібній мережі. Малєв відповідав за розвиток бізнесу, Волобуєв – за автоматизацію процесів. Один думав про масштаб, інший – про систему. У 2009 році вони вирішили запустити спільний інтернет-бізнес. Спочатку пробували різні ніші. Дивилися в бік електроніки, але швидко зрозуміли, що там уже домінують великі гравці на кшталт Rozetka. Спробували книги – не злетіло. І лише після цього зупинилися на косметиці та парфумерії, орієнтуючись на європейський приклад parfums.cz (який згодом став Notino). Важливо розуміти контекст того часу. 2009 рік – це ще не ера масових онлайн-покупок. Інтернет-торгівля тільки набирала обертів. Великі мережі на кшталт Brocard, EVA чи Watsons тоді працювали виключно офлайн. Онлайн-канал вони відкриють значно пізніше. І саме в цьому засновники MAKEUP побачили можливість, яку інші ще не помічали. Перший сайт Сергій Волобуєв написав сам. Без великих команд і агентств. Проєкт запускали за власні гроші, вклавши кілька десятків тисяч доларів. А вже з ростом бізнесу залучили ще кілька сотень тисяч від знайомих і друзів. Все поступово й обережно. Тоді це виглядало як експеримент. Сьогодні як дуже влучне рішення, прийняте у правильний момент. Бізнес-модель MAKEUP – завдяки чому нижчі ціни Мейкап з самого початку грав не “як усі”. На українському ринку косметики ціни часто диктують офіційні дистриб’ютори. Вони працюють напряму з брендами, мають ексклюзиви й жорсткі правила щодо вартості. Компанія пішла іншим шляхом. У них немає прямих контрактів із більшістю виробників. Замість цього закуповують стокову продукцію – залишки товарів зі складів і магазинів офіційних дистриб’юторів у Європі. Це оригінальна косметика, але без прив’язки до рекомендованих цін. Саме тому вартість часто нижча, ніж у класичному ритейлі. На цьому й тримається вся модель. Великий асортимент і оборот, а не максимальна націнка. Зростання MAKEUP і шлях до лідерства Після того, як модель із низькими цінами й великим асортиментом запрацювала,”Мейкап” почав швидко рости. Без різких стрибків, але дуже системно. 2014-2019 роки – активне масштабування У цей період компанія серйозно розширює асортимент і логістику. Збільшується кількість брендів, оптимізуються склади, покращується доставка. MAKEUP уже не просто онлайн-магазин, а великий e-commerce-проєкт із тисячами замовлень щодня. До 2019 року виторг компанії перевищує 1 мільярд гривень, що для українського онлайн-ритейлу косметики було показником зовсім іншого рівня. 2019 рік – статус лідера ринку На цьому етапі MAKEUP уже офіційно вважається найбільшим інтернет-магазином косметики та парфумерії в Україні. Про компанію пише Forbes, називаючи її лідером онлайн-ринку краси. Фактично компанія стає точкою відліку, з якою порівнюють інших. 2020 рік – перший фізичний магазин Мейкап відкриває свій перший офлайн-магазин у Києві. Це важливий крок, бо компанія роками асоціювалася саме з онлайном. Паралельно звучать плани розвитку фізичної присутності не лише в Україні, а й у Європі. Онлайн залишається основою, але офлайн стає частиною стратегії. До 2022 року – активна міжнародна експансія MAKEUP працює вже в десятках країн Європи. У різних джерелах фігурує цифра понад 38 країн. Для кожного ринку створюються окремі сайти з локальними мовами, валютами та логістикою. 2022 рік – нові країни й сервіси MAKEUP запускає інтернет-магазини в Данії, Ірландії, Нідерландах, Швеції, Ізраїлі та США. Того ж року у Варшаві відкривається Makeup Atelier – салон краси, а також стартує онлайн-спільнота Makeup Club, що об’єднує клієнтів і б’юті-фахівців. 2023 рік – ще ширша географія Компанія виходить на нові ринки: Бренд остаточно закріплюється як міжнародний б’юті-ритейлер, а не локальний український проєкт. Якщо коротко, MAKEUP виріс з інтернет-магазину в Україні до міжнародної платформи з продажами, офлайном і власною екосистемою. І все це без різких ребрендингів чи гучних заяв, а через постійне розширення й контроль над сервісом. Цифри успіху Про успіх можна довго говорити словами. Але найкраще його видно в цифрах. У випадку MAKEUP вони не для “похизуватися”, а щоб зрозуміти масштаб і темп росту: Рік Показник Що це означає на практиці 2018 Перша оцінка бізнесу Ігор Мазепа з Concorde Capital вважає, що MAKEUP коштує орієнтовно $100 млн. Того ж року фонд купує 2% компанії. 2019 Виторг Перевищує 1 млрд грн, а ріст прибутку становить +79,3% за рік. Для порівняння EVA – +52%, PROSTOR – +39,7%, Brocard – лише +10%. 2020 Новий інвестор Фонд Horizon Capital входить у бізнес. За даними AIN.UA, фонд отримує 18% компанії за $8 млн, оцінка MAKEUP – близько $43,5 млн. 2020 Трафік в Україні Середньомісячна відвідуваність – 6,5 млн користувачів. Для порівняння, EVA.ua мала близько 2,1 млн. У загальному рейтингу сайт входить у ТОП-4 України після Rozetka, Epicentrk.ua та Allo.ua. 2021 Аудиторія 7 млн зареєстрованих користувачів у 14 країнах, з них 3 млн – в Україні. Компанія публічно заявляє мету – 10 млн користувачів. 2023 Позиція на ринку 7-ме місце серед усіх e-commerce-проєктів України за рейтингами ділових медіа, зокрема у списках від Forbes. Приблизно 50% виторгу формують закордонні ринки. Компанія також керує онлайн-магазином дитячих товарів Panama.ua, розширюючи e-commerce-екосистему. Якщо звести це все до одного висновку, то MAKEUP виріс не “на хайпі”. Компанія вчасно зайшла в онлайн, як і Jooble свого часу, дочекалася моменту, коли ринок дозрів, і виявилася готовою швидше за інших. Інвестори прийшли вже після того, як бізнес довів свою життєздатність цифрами, а не презентаціями. Саме з таким бекграундом логічно подивитися, яким бренд є зараз і як виглядає його розвиток у 2024-2026 роках. Що з MAKEUP зараз: 2024-2026 роки Якщо коротко вони давно переросли формат “просто інтернет-магазину”. Станом на 2023-2024 роки на платформі представлено понад 4 500 брендів і майже 250 000 товарів. Від мас-маркету до люксу, від декоративної косметики по догляду, парфумів і дрібниць на кшталт зубної пасти. Фактично це один із найбільших б’юті-каталогів у Європі. Але на товарах розвиток не зупинився. MakeUp Hub – новий етап У червні 2025 року MAKEUP запустив MakeUp Hub – сервіс для запису до салонів краси та б’юті-майстрів. Простими словами, це агрегатор послуг – можна знайти майстра, подивитися профіль, відгуки й одразу записатися онлайн. Розробка тривала понад рік, а інвестиції в запуск перевищили 500 000 євро. Спочатку сервіс запрацював у Києві. За перші два тижні до платформи підключилися 9 салонів і 7 майстрів. Уже влітку 2025 року MakeUp Hub став доступним по всій Україні. Монетизацію запланували без різких рухів – через платні рекламні опції та просування профілів, а не обов’язкові комісії “за кожен запис”. Сервіси, які тримають клієнтів Паралельно компанія продовжує розвивати те, за що її й люблять: Можна сказати й простіше – MAKEUP тримає клієнтів не якимось одним “фокусом”, а постійною роботою з дрібницями. Завжди є акції, промокоди, спеціальні пропозиції, подарунки до замовлень і персональні знижки. Не раз на рік і не “для галочки”, а регулярно. Контент і новинки У січні 2026 року MAKEUP активно працює й з контентом. З’являються огляди новинок, зокрема YouTube-добірки ТОП-15 косметичних новинок 2026 року – з продуктами від Maybelline, L’Oréal та інших брендів, які одразу можна знайти й замовити на сайті. Якщо підсумувати, у 2024-2026 роках “Мейкап” уже не виглядає як бізнес, що “шукає себе”. Це зріла платформа, яка паралельно розвиває каталог, сервіси, логістику й контент. Вони не роблять різких рухів, але постійно додають нові зручності й напрямки, поступово збираючи навколо себе цілу б’юті-екосистему. І розвиток іде не заради галочки чи модного слова “масштабування”, а з чітким фокусом на користувача. Саме тому MAKEUP уже давно не просто місце, де купують косметику, а сервіс, до якого звикають і з яким залишаються надовго.

Портрет Сари Полсон в чорно-білих кольорах
Сара Полсон: історія успіху, побудована на відвертості та наполегливості

Сьогодні ім’я Сари Полсон відоме в усьому світі. Воно асоціюється зі складними психологічними ролями та бездоганною акторською грою, а кожна її поява на екрані гарантує проєкту успіх. Проте шлях Сари не був ані простим, ані швидким. Вона не стала зіркою зі школи, як Леброн Джеймс, а роками пробивала собі дорогу. Це була складна й тривала робота, головними інструментами в якій стали залізна воля та абсолютна відвертість із глядачем.  Занурюємось в історію акторки Сари Полсон, яка довела, що справжній успіх приходить не до тих, хто грає за правилами, а до тих, хто створює власні. Дитинство Сари Полсон: як формувався характер Сара Кетрін Полсон народилася 17 грудня 1974 року в Тампі, штат Флорида, у родині Кетрін Гордон та Дугласа Лайла Полсона II. Коли Сарі було п’ять років, батьки розлучилися, і життя дівчинки перетворилося на велику подорож у невідоме. Разом із матір’ю та сестрою Сара змінила спокій штату Мен на гамірний Нью-Йорк. Це був виклик, який згодом і сформував її залізну волю.  Матері майбутньої акторки було 27 років, коли вона приїхала підкорювати мегаполіс. У неї не було підтримки, та й взагалі не було знайомих у великому місті. Вдень і вночі Кетрін працювала офіціанткою в легендарному ресторані Sardi’s. Родина постійно змінювала райони: від Квінза та Греймерсі-Парку до остаточного переїзду в Бруклін. Протягом усього дитинства літо Сара проводила у свого батька в Тампі, де він мав бізнес із виготовлення дверей. Старшокласницею Сара вступила до Американської академії драматичних мистецтв, де до неї прийшло усвідомлення того, що сцена — це те, що їй потрібно.  Пошуки себе та перші кроки на сцені Сара Полсон не належала до тих щасливчиків, чия кар’єра почалася з миттєвої головної ролі в блокбастері. Її шлях був довгим, а успіхи — поступовими. Отримавши диплом Американської академії драматичних мистецтв, вона одразу ж, у 1994 році, дебютувала на Бродвеї у п’єсі «Сестри Розенсвайг». Проте грала вона не щовечора: Сара була дублеркою Емі Райан. Робота на заміні навчила її головному — бути готовою до виходу на сцену кожної секунди. Того ж року вона вперше з’явилася на телебаченні в епізоді культового серіалу «Закон і порядок», який для багатьох акторів Нью-Йорка ставав своєрідним бойовим хрещенням. Після цього Полсон працювала у фільмі «Друзі нарешті» (1995), де зіграла разом із Кетлін Тернер. У серіалі «Американська готика» Сара приміряла на себе роль привида вбитої жінки: вперше доторкнулася того вайбу, який в майбутньому принесе їй славу у проєкті Раяна Мерфі. Попри те, що преса не завжди була прихильною до її робіт, Полсон не зупинялася. Вона вперто балансувала між телебаченням та театром, з’являючись то у провокаційних постановках на кшталт «Вбивці Джо», то у складних телевізійних драмах, як-от «Крекер».  Різноманітні образи та видимість у професії 1999 рік став для Сари Полсон справжнім проривом: вона втілила багато дуже різноманітних образів. У серіалі «Джек і Джилл» вона приміряла на себе образ Елізи Кронкайт. Цим вона довела, що не боїться складних і соціально важливих тем. У драмі «Інша сестра» Сара працювала з Джульєтт Льюїс та Даян Кітон. Її роль лесбійки в консервативній родині була сміливим кроком для тогочасного кіно, що лише підкреслювало її готовність бути відвертою. Важливі кроки в карʼєрі на початку 2000-х: Великі надії покладалися на головну роль у серіалі «Стрибок віри» (2002), де Сара зіграла амбітну керівницю рекламного агентства, але робота не принесла бажаного тріумфу. Середина 2000-х стала для Сари Полсон справжньою перевіркою на міцність, але вона не здавалась. Випробування критикою та перший крок до «Золотого глобуса» Карʼєра Сари Полсон нагадувала американські гірки. Навіть повернення на театральні підмостки було непростим. Постановка «Скляного звіринця», де Сара вперше зіграла зі своєю майбутньою багаторічною партнеркою по серіалу Джессікою Ленг, отримала негативні відгуки. Не пошкодували критики й наступну виставу за участю Полсон та Лілі Рейб, яка, до речі, також знялася в «Американській історії жахів».  Проте саме в цей складний період стався важливий поворот. У 2006 році Сара отримала роль Гаррієт Гейз у серіалі Аарона Соркіна «Студія 60 на Сансет-Стріп». Ця робота нарешті вивела її з тіні: Полсон отримала свою першу номінацію на «Золотий глобус», змусивши індустрію подивитися на неї як на серйозну драматичну гравчиню. Закріпивши успіх участю в екранізації коміксів «Дух» (2008), Сара Полсон довела: вона вміє тримати удар, а головне — вміє втілювати різні характери. Муза Раяна Мерфі та світове визнання Період 2008-2015 років став для Сари Полсон переломним — вона нарешті здобула статус головної зірки американського телебачення. Почавши десятиліття з номінацій на «Еммі» та «Золотий глобус» за політичну драму «Гра змінилася» (2012), Сара остаточно закріпилася у вищій акторській лізі завдяки знаковій співпраці з каналом FX. Антологія «Американська історія жахів» стала визначним проєктом у карʼєрі Сари Полсон. З’явившись у першому сезоні як медіум, Полсон швидко стала обличчям серіалу. Її ролі — від незламної журналістки Лани Вінтерс у другому сезоні до неймовірних сіамських близнючок у четвертому — принесли їй серію номінацій на «Еммі» та любов мільйонів фанатів. Паралельно з ТБ-тріумфом Сара з’являлася в культовому кіно. Вона зіграла жорстоку рабовласницю в історичній драмі «12 років рабства», і фільм отримав «Оскар» за найкращу картину. Також Полсон блискуче втілила образ вірної подруги героїні Кейт Бланшетт у витонченій романтичній драмі «Керол». Розвиток карʼєри та статус голлівудської ікони 2016 рік став для Сари Полсон роком абсолютного тріумфу. Її роль прокурора Марші Кларк у серіалі «Народ проти О. Дж. Сімпсона» викликала справжній фурор. Критики назвали її гру ювелірною, а сама акторка зібрала всі головні нагороди сезону: «Еммі», «Золотий глобус», премія Гільдії кіноакторів та «Вибір критиків». Крім того, Полсон стала частиною зіркового ансамблю у кримінальній комедії «Вісім друзів Оушена» разом із Сандрою Буллок та Кейт Бланшетт, а також з’явилася у хітах Netflix, таких як драма «Синя сойка» та хорор-трилер «Пташиний короб». Сьогодні Сара Полсон — це не просто «муза Раяна Мерфі», а членкиня Кіноакадемії та акторка, чиє ім’я в титрах гарантує якість проєкту. Від незалежних драм до супергеройських трилерів — вона залишається вірною своєму вмінню наповнювати енергією та закохувати навіть найбільш суперечливих персонажів. У 2020 році вона блискуче втілила ще один складний образ в серіалі «Ретчед», в основі персонаж медсестри з роману Кена Кізі «Над зозулиним гніздом». Роль молодої Мілдред Ретчед принесла їй чергову номінацію на «Золотий глобус». А психологічний трилер «Біжи», що вийшов того ж року, став абсолютним хітом на платформі Hulu. Проте справжньою кульмінацією останнього часу стало повернення Полсон на театральну сцену. У 2023 році вона зіграла головну роль у бродвейській п’єсі «Appropriate» («Доречно»). Критики були в захваті від її виконання ролі — жінки, що розривається між сімейними обов’язками та шокуючим минулим свого батька. Ця робота принесла Сарі найпрестижнішу театральну нагороду — премію «Тоні» за найкращу жіночу роль. Життєві принципи та особисте життя У молодості Сара Полсон пережила серйозні проблеми зі здоровʼям. У 25 років акторка зіткнулася з викликом — у неї діагностували меланому. На щастя, хворобу виявили вчасно, і успішна операція дозволила уникнути поширення раку. Але це кардинально змінило її ставлення до здоров’я та життя. В особистому житті Сари Полсон були яскраві стосунки як з чоловіками (зокрема заручини з драматургом Трейсі Леттсом), так і з жінками. Після тривалої історії з акторкою Черрі Джонс, з якої вони розлучилися в 2009 році, Сара знайшла своє щастя із легендарною Голланд Тейлор. Пара разом з 2015 року, і їхній тандем став для багатьох прикладом того, що справжні почуття не знають вікових чи соціальних кордонів. Сара Полсон з партнеркою живе в Лос-Анджелесі. Вона активно підтримує благодійні організації, зокрема проект Unicef та фонди, що займаються боротьбою зі СНІДом та підтримкою ЛГБТ-спільноти.

Фірмовий логотип Brocard та сучасні фасади магазинів мережі у торгових центрах України
Понад 25 років краси: як Brocard завоював ринок преміальної косметики

Коли вітрина пахне не пластиком, а ароматом з Парижа – це не просто магазин, це Brocard. Бренд, який понад 25 років тому почав змінювати уявлення українців про парфумерію й косметику, і з того часу не зупиняється. Сьогодні мережа Brocard‑Україна об’єднує близько 67 магазинів у 22 містах країни та обслуговує понад 2,5 мільйона постійних клієнтів – це найбільша в Україні мережа преміальної парфумерії та косметики, де можна знайти сотні брендів з усього світу. У кожного, здається, є свій спогад: “тут я обирав подарунок майбутній дружині”, “тут вперше спробувала Dior”. Але за цією романтикою – чітка стратегія, зміна власників, адаптація до кризи й десятки перемог. Брокард не просто продає флакони, він змінював ринок і досі тримає планку. Зараз розкажемо як. З чого все почалося Усе почалося ще у 1997 році. Саме тоді в Україні з’явився перший магазин Brocard. Назва звучить по-французьки й не просто так. Слово має французьке коріння і в перекладі означає “тонке мереживо” або “парфумований картон”, яким раніше просочували ароматичні листівки. А ще воно просто красиво звучить і добре запам’ятовується. Перші магазини відкрились у Києві, і з самого старту бренд почав працювати з найвідомішими парфумерними марками світу. Уже тоді на полицях були Dior, Chanel, Guerlain – те, що багато хто бачив тільки в глянці чи за кордоном. Brocard став тим місцем, де люксові аромати вперше “пахли по-українськи”. Засновники та власники Brocard Історія Brocard в Україні – це не про “різкий успіх”, а про роки зростання, помилок і рішень. Ще наприкінці 90‑х підприємець Юрій Гаткін, а також Володимир Горобей і Олександр Гараєв – першими відчули, що український ринок готовий до якісної парфумерії. Вони починали з імпорту, будували відносини з постачальниками, а згодом створили власну мережу. Спершу як місце, де можна знайти рідкісні бренди, а потім як новий стандарт усього ринку. У 2010-х компанія опинилася під контролем офшорного холдингу з російськими бенефіціарами. Але після початку повномасштабної війни у 2022 році бренд викупив французький інвестор Філіп Бенасен – співвласник Interparfums, міжнародної компанії, яка створює аромати для Montblanc, Jimmy Choo, Coach та інших брендів. Це був не просто перехід “на папері”. Це була розв’язка та новий старт. Тепер Brocard – незалежний український бізнес із європейським керуванням. Без жодних зв’язків з агресором. І з амбіцією не просто вижити, а рости попри все. Що купували тоді та що продають тепер Коли Brocard тільки відкривав свої двері в Україні, на полицях було те, що називають “флагманськими” ароматами й косметикою. Класичні парфуми від Chanel та Dior, Guerlain і Lancôme. Це був перший крок, який одразу відрізняв бренд від того, що було “під сусіднім ТРЦ” – вибір із того, що світ уже визнав еталоном краси й стилю. З часом асортимент виріс і став набагато ширшим. Парфуми залишились серцем, але з’явились нові групи ароматів: жіночі й чоловічі композиції, унісекс‑версії, а також дитяча парфумерія та аромати для дому, щоб запах не лише на тілі, а й у вашому просторі був частиною стилю. Косметика, яка на початку була скоріш додатком до основного, розширилась до повноцінної пропозиції. Сьогодні тут можна знайти: У мережі з’явились не лише глобальні топ‑бренди (Gucci, Hermès, Yves Saint Laurent, Clinique, Biotherm), а й нішеві аромати для тих, хто хоче щось унікальне та нестандартне. У портфоліо мережі понад 140 нішевих парфумерних брендів з особливими композиціями, які не кожен зустріне на масовому ринку. Поступово з’явились і подарункові набори для свят, ювілеїв чи просто приємних сюрпризів близьким. Як Brocard “вийшов за межі Києва” Так, почалося все з одного магазину в Києві, але формат преміальної парфумерії швидко прижився і Брокард почав рости. З 1998-го бренд відкривав магазини у ключових ТРЦ столиці: ARKADIA, Dream Town, Ocean Plaza, Gulliver. Далі розширення по всій країні: Львів, Харків, Дніпро, Одеса, Вінниця, Івано-Франківськ, Хмельницький, Полтава, Рівне, Запоріжжя, Черкаси, Чернівці, Ужгород, Луцьк, Миколаїв, Кропивницький. У багатьох містах по кілька локацій. Наприклад, у Львові – відразу три. У 2023-му відкрились нові магазини в оновленому стилі: з нішевою парфумерією, beauty-баром і подарунковими зонами – у ЦУМі Луцька, ТРЦ Велес в Івано-Франківську, Sky Park у Вінниці. Сьогодні мережа налічує 66 магазинів у 22 містах України, обслуговує понад 2,5 млн постійних клієнтів і залишається найбільшою в країні в сегменті преміальної косметики та парфумерії. І тепер, де б ви не були не треба шукати “де придбати улюблений аромат”. Brocard – поруч. Brocard як роботодавець: факти, команда, визнання Так, Брокард це не тільки про аромати. Це ще й велика команда людей, які щодня створюють сервіс, атмосферу й досвід. У 2020 році в компанії працювало близько 1700 співробітників, а станом на 1 січня 2022 року вже 1808 осіб. У 2024-2025 роках вони не просто зберегли команду – компанію визнали одним із найстабільніших роботодавців країни. Вона отримала: Крім того, у 2025 році директорка “Брокард-Україна” Людмила Севрюк увійшла до ТОП-50 CEO України. А також директорка з персоналу Тетяна Кононенко – в ТОП-35 HRD (обидва рейтинги – журнал ТОП-100. Рейтинги найбільших). Компанія регулярно публікує відкриті вакансії на work.ua, robota.ua, Jooble, і часто зазначає конкурентну зарплату, соцпакет, навчання, кар’єрне зростання. Віхи бренду: як змінювався Brocard за 25 років Коли компанія працює стільки років, за вітринами накопичується не лише парфум, а й досвід. Brocard пройшов шлях від “першого бутика” до гравця з європейським партнером. Ось кілька ключових моментів, які варто знати: Рік Подія 1997 Заснування ТОВ “Брокард-Україна” в Києві. Початок імпорту преміальної парфумерії. 1998-2000 Відкриття перших відділів у “ЦУМ”, “Україна”, “Дитячий світ”. Вихід у регіони: Львів, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон, Черкаси. 2000 Перший фірмовий магазин у Києві на вул. Червоноармійській (нині Велика Васильківська). 2003 9 магазинів, відкриття тренінг-центру для консультантів (майбутній “інститут краси”). 2004 Подарункові сертифікати Brocard – вперше на ринку України. 2005 Програма лояльності перетинає позначку 1 млн клієнтів. 2006 Перемога в премії “Вибір року”. 2009 Запуск власного клієнтського журналу BROCARD PARFUMS. 2010 Потрапляння в ТОП‑10 найефективніших ритейлерів України за версією Forbes. 2013 Запуск одного з перших онлайн-магазинів косметики LETU.UA. 2014 Найбільший магазин Brocard – 1000 м² в ТЦ “Універмаг Україна”. 2015 Brocard першим отримує дозвіл CHANEL на онлайн-продаж в Україні. 2016 Виведення бренду Kiehl’s на ринок через Brocard. 2017 Перший Niche Bar Brocard у Києві (БЦ “Леонардо”). Ребрендинг Bonjour. 2018-2019 Вступ до Європейської Бізнес Асоціації. Нові Niche Bar у Львові та Одесі. 2020 Відкриття Niche Bar у Харкові, запуск BROCARD.UA, поява Beauty Box. 2021 100 магазинів у 26 містах, понад 1800 співробітників. Оборот – 4 млрд грн, податки – 499 млн грн. 2022 Купівля французьким холдингом Philippe Benacin Holding. Повна деокупація від російського впливу. 2023 Нові відкриття в Луцьку, Вінниці, Івано-Франківську. Фокус на нішеву парфумерію, beauty-зони, новий стиль магазинів. Але, як і в будь-якій історії довжиною у чверть століття, не все було лише про злети. Brocard – це не тільки про мільйони клієнтів, та понад тисячу співробітників і рекордні обороти. Це ще й про виклики, які довелося пройти. Не лише успіх: кризи, виклики й другий шанс У 2020 році компанія, як і весь ритейл, пережила ковідну кризу. Магазини простоювали, онлайн не міг перекрити падіння офлайн-продажів, а у сфері luxury‑beauty це було особливо відчутно. Тоді багато конкурентів скорочувалися – Brocard тримався. У 2022-му, після початку повномасштабного вторгнення, знову – шок. Тимчасово закрились понад 70% магазинів, частина у прифронтових регіонах, а кілька – у містах, де тривали бої. У цей період компанія опинилась ще й у центрі інформаційного скандалу через зв’язок із російськими бенефіціарами її почали бойкотувати українські покупці. Виник резонанс, заклики до блокування, і це була справжня репутаційна криза. Саме тоді змінився власник і це дало другий шанс. Бізнес зберегли, магазини відкрились знову, а бренд залишився впізнаваним. І це теж частина історії. Бо в кожному бізнесі є періоди, коли пахне не лише парфумом, а ще й відповідальністю. І бренд цю відповідальність узяв. Що відбувається зараз у Brocard у 2024-2025 Після всього, через що пройшов бренд, останні два роки стали не про виживання, а про новий рівень і досвід краси. Якщо раніше Brocard був передусім мережею магазинів, то тепер це простір, де краса стає емоцією, а не просто покупкою. Одне з найгучніших досягнень останнього часу – відкриття BROCARD Beauty Garden у ТРЦ Respublica Park у Києві 30 серпня 2025. Це найбільший простір краси в Україні, і це не просто гучний заголовок. Beauty Bar – простір, де можна протестувати продукти й отримати поради від консультантів Тут продумано все – від дизайну з живими рослинами, що створює відчуття “оазису в місті”, до мікрозон, де легко зорієнтуватись і знайти свій аромат чи засіб для догляду. Компанія також проводить майстер‑класи та події, що виходять за рамки звичайних презентацій продуктів. Наприклад, запрошували зіркового візажиста Єгора Андрюшина, який ділився своїм досвідом із клієнтами та поціновувачами краси. Також у 2025 році Брокард зробив ще один крок у бік сучасного сервісу – електронний подарунковий сертифікат eCard. Його можна придбати онлайн чи у застосунку і використати у магазинах або в онлайн‑магазині. Як бренд підтримує Brocard продовжує бути частиною життя громади й поза магазинами: Тож вони не обмежуються роллю ритейлера – це бренд, який не стоїть осторонь. Його команда, ініціативи та внесок у суспільство показують, що краса може бути не лише зовнішньою, а й глибокою. І це цінують не тільки клієнти, а й країна. З чого починали й куди прийшли Brocard пройшов шлях від першого магазину в центрі Києва до найбільшої мережі преміальної парфумерії та косметики в Україні. Від кількох флаконів Dior і Chanel до тисяч брендів і десятків міст. Від “магазину на полиці” до повноцінного beauty-простору з діагностикою, майстер-класами та онлайн-сервісом. Від кризи до допомоги фронту. І, схоже, зупинятись не планує, тому що краса це не про тренди. Це про те, що залишається з нами навіть у найскладніші часи.

Олександр Конотопський - засновник AJAX
Історія підприємця Олександра Конотопського

Це не історія Стіва Джобса, який починав у гаражі. Не Леброна Джеймса, якого помітили ще у школі. І не Влада Чечоткіна, який створював Rozetka разом із дружиною. Це зовсім інша історія. Це шлях, де за кожним рішенням – логіка, витримка й віра, що розум, зроблений в Україні, може захищати людей у 180 країнах. У 21 рік він запускає інтернет-магазин, у 25 створює власну систему безпеки, а сьогодні його компанію оцінюють у пів мільярда доларів, а сам він – у мільйони життів, які стали трохи спокійнішими. Це історія про те, як наполегливість, інженерне мислення й чесна амбіція можуть перетворити локальний ринок на глобальний рух. Вона про Олександра Конотопського. Що має Олександр Конотопський сьогодні На 2025 рік Олександр Конотопський – це не просто засновник Ajax Systems. Це один із найвпливовіших підприємців України з реальною, а не паперовою оцінкою: Його компанія – це не “якийсь черговий стартап”, а найбільший у Європі виробник систем безпеки. У неї – свої R&D‑центри, заводи в Україні та Туреччині, багаторівнева система розробки, тестування, логістики. І найголовніше – довіра. Але його головна сила – не у цифрах. А в тому, що він зумів зберегти фокус і темп навіть під час війни. Коли інші згорталися, він перевозив виробництво, відкривав новий завод, тримав команду та ріс. Як усе починалося Олександр Конотопський народився 7 червня 1986 року в Києві. Без легенд про “хлопчика з дворів” чи мільйонера зі шкільної олімпіади. Все було просто, звичайне дитинство, звичайне навчання. Але з цікавістю до техніки й бажанням зрозуміти, як усе працює. У 2004 році вступив до Київського політехнічного інституту на спеціальність “Телекомунікаційні системи та мережі”. Саме там почалось найважливіше – не навчання заради оцінок, а перші реальні кроки. У перервах між парами він працював інженером у МТС-Україна та писав статті про бізнес для журналу “Власть денег”. Не тому, що мав багато вільного часу, а тому, що хотів зрозуміти, як влаштований ринок і чим насправді живе бізнес. У 2008 році, коли більшості студентів було досить стипендії й “курсової в останню ніч”, він запускає свій перший бізнес – інтернет-магазин охоронного обладнання Secur. Без інвесторів, пітчів і акселераторів. Просто сайт, технічна база, розуміння ринку та робота. До 2012 року Secur уже був лідером на українському ринку охоронних систем. І це був тільки розгін. Як з’явився Ajax Systems До Ajax Конотопський кілька років працював з охоронним обладнанням напряму. Він продавав системи, спілкувався з клієнтами, монтажниками, бачив, як це все працює на практиці. І бачив, що ринок є, потреба є, а нормального продукту – ні. Системи складні, незручні, морально застарілі й зовсім не про користувача. Приблизно в той самий період він їздив до Китаю. Там не було “магії стартапів”, а лише звичайні виробництва, прості цехи, але чітка організація і вони розуміли весь процес. Саме тоді стало зрозуміло, що створювати складну техніку можна швидко, масово й без зайвого шуму. Питання не в країні, а в підході. У 2011 році Конотопський вирішує зробити власний продукт. Він вкладає близько $50 000 власних коштів і запускає Ajax Systems. Мета була створити систему безпеки, якою реально зручно користуватись. Без зайвих кнопок, з нормальним дизайном, стабільним зв’язком і логікою, зрозумілою не лише інженеру, а й звичайній людині. Аякс не придумував нову категорію. Але зробив інакше – системно. Один застосунок, власні протоколи зв’язку, надійна робота без інтернету, швидке реагування. І з самого початку фокус не на локальний ринок, а на глобальний. У 2015 році компанія отримує $1 млн інвестицій від фонду SMRK. Це дозволило масштабувати виробництво, розширити команду інженерів і вийти за межі України. Далі – ріст, нові продукти, міжнародні ринки. Але основа залишилась тією ж – робити не “як у всіх”, а так як зручно користувачу. Майже десятиліття розвитку: без буму в медіа, але з проривом у справі Після запуску Аякс Системс, Конотопський не бігав по інвесторах і не робив “шуму заради шуму”. Він збирав команду, тестував і вдосконалював продукт. Перші інвестиції ($1 млн від фонду SMRK) лише прискорили те, що вже було в русі. Далі 2015-2022 роки були періодом з чіткими результатами: Все це з України, руками інженерів, яких зібрав Конотопський. Не “просто продав”, а створив цілу екосистему. І поки інші “оптимізували витрати” чи зменшували команди, Ajax ріс. У 2011 му – понад 2000 співробітників. Продукти вже не лише охоронні, а й пожежні, автоматизація, рішення для комерційних об’єктів. Платформа, яка з кожним роком покривала нові ринки. Цей період доказ того, що коли підприємець у фокусі, а не в камерах, – результат говорить сам за себе. Конотопський не змінював курс. Він тримав його. Війна, виклики й фокус на результат 2022 рік міг усе зупинити. Повномасштабне вторгнення, ракети над Києвом, логістика зірвана, виробництво під загрозою. Але Конотопський не став чекати “кращого моменту” – він прийняв рішення швидко. За лічені тижні Ajax релокує виробництво з столиці на захід України. А паралельно, 12 травня, оголошує про запуск нового заводу в Туреччині, який вже 1 жовтня 2022 видає перший пристрій. Команда – +400 нових працівників. Потужності – подвоєно. Компанія не просто вижила – вона зросла. У 2023 році Ajax уже продавав у 180+ країнах, а користувачів стало понад 4 мільйони. Команда більше ніж 2500 людей. І це не короткочасне “зусилля під стресом” – це був новий рівень системності. За цей період Конотопський: У 2024 році Forbes знову включає Конотопського до списку найбагатших українців – його капітал оцінюють у $470 млн, компанію – у $500 млн+. А у 2025 році він отримує нагороду “Підприємець року” на міжнародній премії SSEA у Великій Британії, а також входить у ТОП‑100 лідерів за версією “Української правди” й The New Voice. Крім бізнесу, він стає членом Ради з підтримки підприємництва при Президентові України не як “публічне обличчя”, а як той, хто реально пройшов шлях від інженерного столу до глобального ринку. І паралельно – він не залишає фокус з Ajax. Нові продукти, навчальні ініціативи, підготовка до IPO, збереження якості й довіри. Без хайпу, але з результатами. Як Конотопський допомагає під час війни З перших днів війни Конотопський діє швидко й по справі. Ajax не тільки релокувала виробництво, а й почала системно допомагати. Компанія облаштувала понад 1000 укриттів і встановила системи безпеки у 433 київських школах. Підтримала створення застосунку “Повітряна тривога” (26+ млн завантажень) і проєкту “Ти як?” для ментальної підтримки після тривог. На армію – понад 215 млн грн. Без пафосу й особистих нагород – просто допомога. Сам Конотопський бере участь у благодійних аукціонах. У 2022 році придбав портрет Зеленського за 6 млн грн та куртку Залужного за $155 тис. Усе на підтримку ЗСУ. Його визнають не лише бізнесом. У 2024 він потрапив до списку УП100 за стійкість під час війни, а у 2025 став Інноватором року за версією “Української правди”. Не за гучні промови, а за реальні справи. За лаштунками успіху: принципи, про які рідко говорять Про особисте життя Олександра Конотопського відомо небагато й це свідомий вибір. В інтерв’ю він майже не згадує про дружину чи сім’ю – не приховує, а просто чітко відокремлює роботу від особистого життя. Для нього бізнес – це відповідальність перед командою й ринком, а сім’я – простір, який не має ставати частиною публічної гри. Це ж видно й у дрібницях. Конотопський відомий своєю прихильністю до мінімалізму: роками носить той самий простий одяг – чорне худі та джинси. Без стилізацій, без “образів”. Не як жест, а як принцип менше рішень про дрібниці – більше фокусу на головному. Ще одна неочевидна деталь – він системно вивчає психологію управління, лідерство й нейропсихологію. Не для красивих цитат, а щоб краще розуміти, як працює команда з кількох тисяч людей, як приймаються рішення під тиском і як не втрачати керованість, коли бізнес росте швидше, ніж звичні структури. Саме тому він залишається людиною, про яку знають багато по справах і дуже мало по приватних деталях. І, схоже, його це повністю влаштовує. Фінальне слово У Конотопського не було гучного старту, великої команди чи закордонних фондів на початку. Була ідея, дисципліна й віра в те, що український продукт може бути кращим за будь-який імпортний. Він довів це на практиці. Створив компанію з нуля, виріс у кризу, втримав під час війни й не зупиняється досі. Його шлях – це приклад того як робота без пафосу перетворюється на успіх із конкретними результатами.

Карта світу з логотипом Jooble
Jooble – як український стартап став глобальним сервісом з пошуку роботи

Знайти хорошу роботу сьогодні – це не лише про вакансії, а про зручність, швидкість і довіру до сервісу. Історія Jooble – яскравий приклад того, як український стартап, створений без мільйонних інвестицій, виріс у глобального гравця в галузі пошуку роботи. Платформа, яка починалася з ідеї зробити все це простішим, тепер охоплює понад 70 країн, входить у топ-10 світових ресурсів у своїй ніші та щодня допомагає мільйонам людей знайти роботу. Як їм це вдалося – розповідаємо далі. Заснування: як два студенти з КПІ створили агрегатор Все почалось у жовтні 2006 році. Для когось це ніби було вчора, а для когось уже як ера динозаврів. І обидві думки мають сенс. Бо з одного боку, інтернет уже впевнено крокував у маси, Google став звичним інструментом, і здавалося, що все поруч. А з іншого – шукати роботу онлайн було ще тим квестом. Тоді не було ні зручних агрегаторів, ні мобільних застосунків. Work.ua лише-но стартував (у травні того ж року), а газети з вакансіями починали втрачати популярність. Це був перехідний момент: коли стара система вже не працює, а нова ще не з’явилась. У цей момент двоє студентів КПІ, Роман Прокоф’єв і Євген Собакарьов (вони познайомилися ще у 2002-му, разом вступили до КПІ на факультет інформатики), зрозуміли проблему не з чуток, а на власному досвіді. І вони вирішили створити не черговий сайт із вакансіями, а агрегатор – платформу, яка збирає вакансії з усього інтернету в одному місці. Ідея, яка згодом змінила правила гри. Починали з нуля – буквально. У гуртожитку в Києві, з ПК, мінімальним бюджетом (кілька сотень доларів) і великим бажанням. Перші місяці Jooble збирав вакансії з 20 сайтів – так, із нуля, без партнерств, без “бекінгу” інвесторів. Відвідувачів – кілька сотень на день, що вже тоді давало сигнал: ідея працює, а значить, рухаємося далі. 2008-2009: криза, яка прискорила зростання Далі події почали розвиватися швидше, ніж можна було очікувати. У 2008 світ накрила фінансова криза. Компанії скорочували бюджети, бізнеси закривалися, а тисячі людей у різних країнах залишалися без роботи. Пошук вакансій перестав бути фоновою задачею, він став нагальною потребою. Для молодого стартапу цей період став не паузою, а точкою росту. Люди масово почали шукати роботу в інтернеті, і агрегатор, який збирав вакансії з різних сайтів в одному місці, виявився саме тим інструментом, якого бракувало. У 2008 році сервіс мав близько 300 відвідувачів на день, а вже за рік, у 2009-му, ця цифра зросла до 14 тисяч щоденних користувачів. Паралельно команда почала виходити за межі України. Спершу на ринки Східної Європи: Польщу, Казахстан, Білорусь, Росію. Ключову роль зіграла ставка на пошукові системи. Jooble активно оптимізували під Google, і трафік почав зростати приблизно вчетверо щороку. Без гучного маркетингу, без інвестицій, просто завдяки тому, що сервіс відповідав на реальний запит людей у складний час. До 2010-го агрегатор вже працював у 24 країнах, а сама ідея агрегатора з локального експерименту перетворилася на основу для глобального масштабу. 2014-2019: прорив, масштаб і світове визнання Період 2014-2019 років став для компанії Джубл справжнім стрибком уперед. Саме в ці роки сервіс перейшов із категорії “швидко зростає” у статус одного з найбільших гравців на світовому ринку пошуку роботи. У 2014 році до компанії зайшов інвестор Horizon Capital. Це стало важливою точкою опори для масштабування. Команда виросла до приблизно 100 співробітників, а Jooble почав активніше розвиватися на міжнародних ринках. Трафік зростав дуже швидко. До 2019 платформа вже мала близько 600 тисяч відвідувачів щодня, а річна кількість візитів сягнула 950 мільйонів. За цим показником Jooble вийшов на 2-ге місце у світі серед сайтів з пошуку роботи, поступаючись лише кільком глобальним гравцям. У цей же період компанія почала активно використовувати machine learning для покращення релевантності пошуку. Алгоритми допомагали швидше підбирати вакансії, відсіювати дублікати й підлаштовувати результати під різні країни та мови. І це все ще задовго до того, як слово “AI” стало мейнстрімом. До кінця 2019 року сайт пошуку роботи працював уже в десятках країн, підтримував десятки мов і фактично закріпив за собою статус глобального сервісу, який виріс з українського стартапу без класичного венчурного сценарію. 2020-2021: стабільність, покупка Hotwork і ставка на масштаб Після прориву попередніх років Jooble не зупинився. Навпаки 2020-2021 стали роками стабільності, підготовки до нової фази та чітких рішень, які допомогли тримати темп навіть у складних умовах. Основні факти цього періоду: Початок двадцятих не був про гучні заголовки, але став ключовим для підготовки до наступного етапу – AI-рішень, мобільного прориву та активної соціальної позиції, які розкрилися вже після 2022 року. 2022-2025: війна, AI, мобільний ривок і чітка позиція Період 2022-2025 років став для Jooble одним із найскладніших і водночас визначальних. 24 лютого 2022 року, в день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, компанія негайно заблокувала доступ для користувачів з РФ та Білорусі. На сайтах для цих регіонів з’явився антивоєнний банер із прямим текстом про злочини російської армії та закликом до громадян зупинити свої режими. У березні 2022-го компанія офіційно припинила комерційну діяльність у доменах .ru та .by. Це рішення означало втрату 15-18% усього трафіку, але було принциповим. Невдовзі російська влада заблокувала сайт за рішенням Генпрокуратури РФ. До квітня 2022-го локальні сторінки сайту Джубл використовувалися як інформаційні майданчики, з повідомленнями про війну та закликами до протестів. Паралельно компанія продовжувала розвиватися як продукт: У 2023 році сфокусувалися на розвитку AI-алгоритмів пошуку та масштабуванні. Команда зросла до 600+ співробітників, а сервіс стабільно мав близько 3 млн візитів щодня, з основним фокусом на США та Європу. 2024-й став роком мобільного прориву: У підсумку 2024 рік остаточно закріпив мобільний фокус компанії, особливо на ринку США, де конкуренція за користувача одна з найжорсткіших. У 2025 році компанія ще більше посилила ставку на AI: У 2024-2025 роках Jooble також зафіксував нелегальне використання бренду на сайтах .jooble.ru та .jooble.by і публічно повідомив про порушення, наголошуючи, що не має жодного стосунку до цих ресурсів. Окремо – про стартапи. З 2022-го Jooble інвестував $10 млн у 10 проєктів через власну студію. 7 із них було закрито. Компанія відкрито говорить про цей “болючий, але корисний” досвід і планує повернутись до моделі після 2026 року. Jooble у цифрах: як усе змінювалось Можна багато говорити про зростання, але краще один раз подивитися: Рік / етап Країни присутності Відвідуваність / користувачі Команда Ключові факти 2006 запуск 1 країна (Україна) Кілька сотень відвідувачів/день 2 фаундери Старт агрегатора з ~20 сайтів вакансій. 2009 масштабування Ринки Сх. Європи (PL, KZ, BY, RU) ~14 тис. відвідувань/день Невелика команда Активне SEO, х4 зростання трафіку щороку. 2019 прорив Десятки країн ~600 тис. відвідувань/день, 950 млн візитів/рік ~100 людей 2-ге місце у світі серед job-сайтів. 2021 перед війною 60+ країн ~2,7 млн відвідувань/день 300+ співробітників Перехід на повний remote. 2025 сьогодні 65+ країн Мільйони користувачів щомісяця, 5+ млн юзерів застосунку 300-600 людей 100 тис. інсталяцій/тиждень у США, 1 млн job alerts/день. Так виглядає оцифрована історія Jooble – українського стартапу, який виріс у глобальний сервіс для пошуку роботи. Без венчурних раундів, без гучних обкладинок, зате з продуктом, що справді працює. І з мільйонами людей, яким він допомагає щодня. Що далі? Побачимо. Але цифри вже говорять самі за себе.

Різні моменти з матчів Леброна за Лейкерс – кидки, усмішка, концентрація
Леброн Джеймс: з вулиць Акрона – на вершину світу

Коли звучить “Леброн Джеймс” – у голові одразу скрип кросівок по паркету, рекорди, титули, величезна арена та натовп фанатів. Але за цим ім’ям зовсім не глянцева історія. Це не про ідеальні умови, не про спадок і гроші з дитинства. Це про хлопця з непростого району, якого виховувала молода мама, і який замість здатися – узяв м’яч у руки й почав іти вперед. Його шлях – це приклад, як з нестабільності можна вирости в легенду. Не завдяки комусь, а всупереч усьому. Дитинство: коли м’яч стає порятунком Леброн Реймонд Джеймс народився 30 грудня 1984 року в місті Акрон, штат Огайо. Його мама, Глорія, була ще підлітком, їй було лише 16. Батька поруч не було, і все дитинство Леброна – це боротьба за стабільність: постійні переїзди, мінімум грошей, максимум невизначеності. Він ріс у середовищі, де легко було звернути з дороги. Але саме спорт став для нього орієнтиром. Ще в початковій школі тренери помітили в ньому щось більше, ніж просто силу чи зріст. Він мав бачення гри, розуміння моменту, і найголовніше – мотивацію. Для нього баскетбольний майданчик став безпечним місцем. Там він міг не думати, де вони житимуть завтра, не чути шуму проблем – тільки звук м’яча об паркет. У четвертому класі його взяв під опіку місцевий тренер Френк Волкер, саме він познайомив Леброна з баскетболом серйозніше. І саме він став тим дорослим, який уперше повірив у хлопця не як у ще одного вуличного гравця, а як у потенційного чемпіона. Шкільний прорив: зірка, що сяє з дитинства Коли Леброн вступив до католицької школи St. Vincent-St. Mary в Акроні, він одразу став сенсацією. Його перші матчі в шкільній команді – і вже повні зали, черги на квитки, глядачі, які приходили не на команду, а конкретно на нього. Це був не просто спорт – це було шоу. А ігри транслювали по телебаченню, і це був справжній нонсенс. Бо шкільні матчі в прямому ефірі? Такого просто не робили. Але для Леброна зробили виняток, бо вже тоді було зрозуміло, що всі стають свідками чогось особливого. Його статистика вражала: 2667 очок, 892 підбирання та 592 результативні передачі за чотири роки. І це ще до повноліття. Його гру порівнювали з легендами, а NBA-скаути вже сиділи на трибунах, мріючи підписати контракт з хлопцем, який ще вчився у школі. У 2002 році Sports Illustrated поставив його на обкладинку з гучним заголовком: “The Chosen One” – Обранець. І це не просто заголовок – це пророчий статус, який Леброн взяв на себе. Трохи згодом він зробив собі татуювання “Chosen 1” прямо на спині як символ віри в себе, у свою місію, у свою зірку. NBA: старт з першого місця і вибухова кар’єра 2003 рік. Леброну – 18. Він щойно закінчив школу, а вже стоїть на драфті NBA. І не просто стоїть, а обирається першим номером. Його забирає рідна команда – Cleveland Cavaliers, яка сподівалась, що саме він врятує клуб від багаторічного провалу. І Леброн виправдав ці надії з першої ж гри. У дебютному матчі він набирає 25 очок, 9 передач і 6 підбирань – один із найкращих стартів для новачка в історії ліги. У тому ж сезоні він отримує звання “Новачок року” (NBA Rookie of the Year). Але це було тільки початком. За кілька років Джеймс перетворився не просто на зірку, а на обличчя всієї ліги. Його прізвище в заголовках, хайлайтах, на білбордах. Він грав із такою силою й технікою, що навіть досвідчені суперники іноді просто дивились на нього з подивом. Його стиль гри – це мікс фізики, розуму та бачення майданчика, яке вражало навіть аналітиків. І вже у своєму третьому повному сезоні, у 2007 році, Леброн виводить Cleveland Cavaliers до фіналу NBA – вперше в історії клубу. Це був справжній прорив. Ще вчорашній школяр із бідного району, він за кілька років підняв команду на ту висоту, де вона ніколи не була. І хоча фінал вони програли, сам факт виходу став символом – Леброн уже не просто талант. Він лідер, який тягне за собою ціле місто. Але слава не зіпсувала його. Навпаки він постійно працював над собою. Щоразу, коли хтось говорив, що він не впорається – Леброн відповідав на майданчику. “The first time I stepped on an NBA court I became a businessman”, – сказав він в одному з інтерв’ю. І це справді так, адже у Клівленді його обожнювали не тільки за очки, а й за те, що він показав навіть хлопець із непростого району може піднятися на вершину. Про досягнення без зайвих слів Про Леброна Джеймса можна довго говорити гучними фразами, добирати епітети, перебільшувати й називати його “обраним”, “іконою”, “обличчям епохи”. Але насправді цього не потрібно. Бо найкраще про нього говорять не слова, а цифри, роки й конкретні результати. Якщо хтось і справді був “обраний”, то це видно не з обкладинок журналів, а з того, що він зробив на майданчику: Рік Подія Команда Коментар 2003 Перший пік на драфті NBA Cleveland Cavaliers 18-річний хлопець із Акрона стає №1. 2004 “Новачок року” (Rookie of the Year) Cleveland Cavaliers Один із найкращих дебютів в історії: 25 очок у першій грі. 2007 Перший фінал NBA Cleveland Cavaliers Вивів команду до фіналу, вперше за всю історію клубу. 2009 Перший титул MVP Cleveland Cavaliers Визнаний найціннішим гравцем сезону. 2010 Перехід у Miami Heat Miami Heat Скандальне рішення, що змінило всю NBA. 2012 Перший чемпіонський титул Miami Heat Нарешті здобуває омріяний титул, із новою командою. 2013 Другий чемпіонат і MVP Miami Heat Домінація підтверджена – back-to-back і ще один MVP. 2016 Чемпіонство з Cleveland Cleveland Cavaliers Легендарний камбек із 1:3 у фіналі. Перемога для рідного міста. 2018 8-й фінал поспіль Cleveland Cavaliers Восьмий фінал підряд – надлюдський результат. 2020 Чемпіонство з Lakers Los Angeles Lakers Перемога у “бульбашці” – Леброн стає чемпіоном із третьою командою. 2023 Найрезультативніший гравець в історії NBA Los Angeles Lakers Обганяє Каріма Абдул-Джаббара, новий історичний рекорд. Також у кар’єрі Леброна: Леброн – це приклад стабільності й самодисципліни, яка рідко трапляється навіть серед зірок. І тут не потрібно аналізувати статистику чи читати аналітику. Достатньо просто увімкнути матч. Подивитися, як він рухається, як приймає рішення, як спокійно контролює гру. Іноді – з посмішкою, іноді – з жартом до суддів чи суперників, але завжди впевнено. Без метушні. Без зайвих рухів. Леброн у 2024-2025 – досі в грі, досі легенда У 39 і навіть у 40 – більшість гравців уже давно поза грою, працюють експертами на телебаченні або спокійно виховують дітей. Але не Леброн Джеймс. Він не просто продовжує кар’єру. Він усе ще на рівні еліти, і його ім’я досі звучить у заголовках матчів, хайлайтах та аналітиці. Сезон 2023/2024 він провів у складі Los Angeles Lakers, де продовжив вражати стабільністю й універсальністю. У віці 39 років (!) він: Його фізична форма досі вражає. Він не втрачає швидкість, грає на кількох позиціях і веде команду в найскладніші моменти. А коли аналітики сумнівались, що він ще витримає один сезон – він підписав нову дворічну угоду із Lakers на 2024/2025, залишаючись вірним команді та грі. Олімпійські ігри 2024 Але найбільш гучною подією літа 2024 стала Олімпіада в Парижі. У червні 2023 року Леброн підтвердив участь у складі Олімпійської збірної США, разом з іншими зірками NBA (Стеф Каррі, Кевін Дюрант, Джоел Ембід, Джейсон Тейтум, Девін Букер, Кавай Ленард тощо). Ця команда більше нагадувала збірну легенд, ніж звичайний олімпійський склад. І хоча Джеймс не грав лідерські хвилини, його роль у команді, ментор, організатор, легенда, була вирішальною. Його досвід, вплив і спокій дали молодим гравцям впевненість. США впевнено здобули золото, перемігши у фіналі команду Франції з рахунком 85-77, а для Леброна це стало третьою олімпійською нагородою в кар’єрі: Це ще одне підтвердження його статусу: він не просто гравець NBA, він – обличчя баскетболу в усьому світі, уже понад два десятиліття. Життя за межами майданчика За межами майданчика Леброн Джеймс не менш впливова постать. Він давно виріс за межі ролі спортсмена: чоловік, батько, підприємець, активіст, меценат. Уже понад 20 років він разом зі своєю шкільною любов’ю – Саванною Брінсон. Вони виховують трьох дітей: сина Бронні, який іде батьковими слідами в баскетболі, молодшого сина Брайса та доньку Журі. Поза спортом Джеймс розвиває власну медіаімперію – SpringHill Company, яка займається продюсуванням фільмів, шоу та спортивних програм. Він інвестує в стартапи, володіє частками в клубах MLB та Liverpool FC, а також активно підтримує освітні ініціативи. Окреме місце в його житті займає школа I PROMISE, яку він відкрив у рідному Акроні. Вона дає шанс дітям із бідних родин здобувати безкоштовну освіту, харчування, велосипеди й навіть оплачуване навчання в університеті. Його голос звучить і в суспільних питаннях. Він відкрито висловлюється про расову нерівність, підтримує молодь, виступає за право голосу, не боїться критикувати систему. Бо Леброн – це більше, ніж гра. Це шлях. Історія про те, як із вулиці можна прийти до вершини й не забути, звідки ти родом.